Много Joomla шаблонов на www.templete.ru

 Ласкаво просимо! Ми раді бачити вас, шановний користувач, на сторінках нашого віртуального календаря

Визначні дати 2017 року

Десятиріччя, проголошені ООН:

2016-2025 рр - десятиріччя дій Організації Об`єднаних Націй з проблем харчування
2015-2024 рр - міжнародне десятиріччя осіб африканського походження
2014-2024 рр - десятиріччя сталої енергетики для всіх
2011-2020 рр - десятиріччя біорізноманіття ООН
2011-2020 рр - десятиріччя дій по забезпеченню безпеки дорожнього руху
2011-2020 рр - третє міжнародне десятиріччя за викорення колоніалізму

2017 рік проголошено ООН
- міжнародним роком сталого туризму в інтересах розвитку
2017 рік:
- Президент Петро Порошенко оголосив 2017 рік роком Японії в Україні.
Останнім часом одним з найкрупніших іноземних інвесторів в Україні є Японія.
Саме тому окрім офіційних візитів президента України, було оголошено роком
Японії в Україні. Це рішення направлено на укріплення стосунків між державами
та зміцнення стосунків у економічному та політичному секторі. Така позиція
президента України призведе до збільшення кількості візитів представників Японії
в нашій країні та збільшення іноземних інвестицій в економіку.

- 2017-2018 навчальний рік будут роками української мови у Німеччині та
німецької мови в Україні.

- Президент Петро Порошенко оголосив 2017 рік в державі роком Української
революції 1917-21 років. Указ президента "Про заходи з відзначення сторіччя
подій Української революції 1917-21 років" передбачає заходи, які стосуються
поширення інформації про події того часу, про вшанування діячів того періоду:
Грушевського, Винниченка, Петлюри, встановлення відповідних пам`ятних
знаків, наповнення змістом історичних питань.

Український інститут національної пам`яті пропонує вважати 2017 рік роком
Державності, щоб згадати ключові сім дат:
- 22 січня 1918 року - проголошення незалежності Української народної
Республіки;
- 15 березня 1939 року - проголошення незалежності Карпатської України;
- 30 червня 1941 року - проголошення проголошення Акту відновлення
української державності;
- 16 ліпня 1990 року - ухвалення Декларації про державний суверенітет України;
- 1 листопада 1918 року - день "Листопадового чину", повстання у Львові,
в результаті якого постала Західноукраїнська народна республіка;
- 24 серпня 1991 року - проголошення Акту незалежності України;
- 1 грудня 1991 року - Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту
незалежності Укроаїни від 24 серпня 1991 року.

            Пам`ятні дати сучасної України

- 20 лютого - День Героїв небесної сотні
- 22 лютого - річниця з дня перемоги Революції Гідності (2014 рік)
- 14 квітня - річниця з початку АТО (2014 рік)

               Тижні

- Всеукраїнський тиждень дитячого читання - березень, останній тиждень
- Глобальний тиждень безпечного дорожнього руху ООН - квітень, останній тиждень
- Міжнародгий тиждень освіти в галузі мистецтва - травень, останній тиждень
- Тиждень фізичної культури - вересень, перша декада
- Всесвітній тиждень космосу - жовтень, перший тиждень
- Тиждень знань із основ безпеки життєдіяльності - жовтень-листопад
- Всеукраїнський тиждень права - грудень, другий тиждень

 

01. 01 - Новий рік

 

1 січня - Новий рік
Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть,
єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх
континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у
своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.
Незважаючи на те, що Новий рік - одне з небагатьох свят, що об`єднує все людство,
за всіх часів у різних народів існували й існують свої традиції зустрічі Нового року
та своя святкова атрибутика.
В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу
історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у
січні – та й тепер 2 рази. Трішки детальніше про перипетії новорічних святкувань
українців читайте далі.
Традиції новорічного святкування
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції
змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися
чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста
сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися
і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч
відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до
свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже
довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року.
На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких
яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні,
страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед
яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня
(Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих
дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно
багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року
українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва
і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в
їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий
святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад,
господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не
зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура.
Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені,
тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну
ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на
ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові
будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали
пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та
культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні
обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею,
обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко
побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не
елена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового
снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в
пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка
новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» —
за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, —
обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами,
кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою
обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував
спільного предка.
Коли українці святкували Новий Рік?
Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у
всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком
відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку
землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з
приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік. Точно сказати, як
святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть
жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового
місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим
Літом”. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя,
говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід -
«тризну» - на честь померлих родичів.
Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне
опудало, що символізувало зв'язок навколишньої природи з життям людини.
В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо
цей звичай пов'язаний у нас з Великодніми святами.
Березневе святкування нового року підтверджують і назви місяців, які до сьогодні
збереглися в романських та деяких слов’янських мовах. Деякі місяці успадкували
свої латинські назви з порядку свого слідування: наприклад, «September»
(вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень, від лат. octo) —
восьмий, «November» (листопад, від лат. novem) — дев’ятий, «Decеmber» (грудень,
від лат. decem) — десятий. Російська мова також відображає десятимісячний
річний цикл, запозичивши латинські назви місяців. Такі назви збереглися тому,
що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців,
першим з яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці
– «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь
бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар (нині він називається
юліанським), за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня —
місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була
ніби звернена назад до минулого року, інша — уперед до нового.
У Древньому Римі бере свій початок і традиція новорічних привітань та віра у те,
що перший день нового року віщує новий початок, яка міцно вкоренилася в
культурі західних народів, а згодом була принесена на наші землі. Перший
новорічний день римляни вважали дуже важливим, тому починали у ньому нові
великі справи. Цього ж дня було прийнято вітати одне одного та робити подарунки.
Спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом,
потім — мідними монетами і навіть цінними подарунками! (Можна собі уявити
римську капусту, обклеєну грішми).
За однією з легенд, Юлій Цезар у новорічний вечір звільнив одного зі своїх рабів
за те, що той побажав йому пожити в новому році довше, ніж у старому. “Це
найкурйозніше побажання щастя за всі роки існування людства!” — вигукнув
Цезар. А імператор Калігула в перший день нового року виходив на площу перед
палацом і приймав подарунки від підданих, записуючи, хто, скільки і що саме
подарував.
1 березня в Київській Русі.
З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського
календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року,
що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день
відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи»
(тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією — це перший день весни,
перший день нового року.
В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище
три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде
спати аж до Благовіщення. В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо
побачиш ластівку, — повчала колись мати свого маленького сина, — то візьми
жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб
швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була
пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду
капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай,
садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і
щоб на них нечисть не заводилась.
1 вересня у XV столітті.
Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла
греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та
громадянською року стало вважатися 1 вересня. Візантійська православна церква,
згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року
проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус
Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування
Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту
та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась
під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.
З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день
Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового
року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини
молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі
встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі
інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також
початок копання картоплі.
У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства
Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували
1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового».
Із впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що одержала
назву григоріанської, або «нового стилю», всі європейські народи переходять на
святкування Нового року 1 січня. Натомість Православна церква хоча й визнала
неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на
григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді
збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими
правилами».
1 січня після 1700 року
На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар
Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи.
Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським
календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року.
Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався
із західноєвропейським.
Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений
урочистим парадом на Червоній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію
прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання,
феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. На Червоній площі
влаштований був високий поміст, на якому царський дяк голосно читав указ про
те, що Великий Государ повелів на знак доброго почину і нового століття "по
великих проїжджих вулицях та біля будинків знатних людей прикрашати ялинки
та сосни. А людям небагатим хоча б по гілці над воротами чи дверима привісити».
Прикраси мали висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, люди мають
вітати однин одного з Новим роком, а всі, у кого є невеликі гармати або рушниці,
також опівночі мають стріляти в небо у своєму дворі. На великих ж вулицях з 1
до 7 січня вночі мали запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше
використовували замість бенгальських вогників. Сам цар Петро I вийшов на
Червону площу з факелом у руках і запустив у небо першу ракету, яка, вогненною
змійкою звиваючись в повітрі, сповістила народу настання Нового року та
розпочала новорічне святкування. У той час люди вірили, що, прикрашаючи
новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто
наступними поколіннями, але ялинка — як і раніше залишається символом
новорічного свята.
Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а
Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква
відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та
Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.
Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою
глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від
старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом
та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну
обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в
покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.
Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке
об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією
святкування, яка передалася на наші землі ще Петром I. У свою чергу Новий рік
14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців
та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке
перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе
у собі глибокий символічний зміст. Саме про традицію святкування Нового року
на Маланки та Василя піде мова далі.
Новий рік – особлива пора з самого дитинства. В той час ми вірили в Діда Мороза,
казку, виконання бажань і з нетерпінням чекали подарунків під ялинкою.
У Дідові Морозі дорослі розчарувалися, а от подарунки під ялинкою шукають
вже багато століть.
Також з дитинства повелося вірити в чудеса, які обов’язково збуваються в
новорічну ніч.
Звідси і з’явилися прикмети і повір’я, які необхідно обов’язково виконати, щоб
у новому році на нас чекала удача і достаток.
Новорічні прикмети і повір’я.
1. На удачу в переддень Нового року потрібно викинути 3 старі і непотрібні речі,
якими не користуєтеся вже близько півроку.
2. Багато чхати в новорічну ніч – до удачі в любові.
3. Щоб рік був фінансово благополучним, з першим ударом курантів киньте в
келих з шампанським монету. Випивши шампанське, візьміть монету і носіть з
собою весь рік. Важливо не втратити її.
4. Наряджаючи ялинку, розбили іграшку – хороша прикмета. Вона обіцяє
несподіване отримання грошової суми.
5. 31 грудня спіткнулися на ліву ногу – до перешкод у справах, на праву – в о
собистому житті. Щоб прикмета не збулася, три рази покрутіться навколо себе
проти годинникової стрілки.
6. Постарайтеся зустріти свято в новому одязі, тоді рік буде вдалим. До того ж є
прикмета: на Новий рік з обновкою – цілий рік ходити в обновках.
7. Не віддавайте борги і не беріть у борг в останній день року, що минає. Якщо ж
це потрібно зробити за гострої необхідності, покладіть купюри на стіл або
передайте їх загорнутими у папір або в конверті.
8. Ввечері 31 грудня побачили на вулиці трьох і більше кішок в одній компанії –
весь рік будете мучитися від своєї нестриманості: гострий язик стане випереджати
ваші мудрі думки.
9. Порвали святковий наряд у новорічну ніч – до пристрасного роману, який,
швидше за все, виявиться скороминущим.
10. Якщо під бій годин обмінятися келихами з коханим, то весь рік вас буде
чекати любов і взаєморозуміння.
11. Пара, що зустрічає разом Новий рік, не повинна бути одягнена у вбрання, що
контрастують один з одним за кольором, інакше їм не уникнути серйозних конфліктів.
12. Якщо минулий рік для вас був невдалим, спаліть старий календар – і нещастя
полетять разом з димом.
13. В останню хвилину року очистіть мандарин і покладіть його під ялинку – так
ви призвете в дім щастя.
14. Поцілунок коханої людини після бою курантів – відносини зміцняться і стануть
гарячими.
15. Остання крапля шампанського в новорічну ніч – щаслива. Той, хто вип’є
келих, який був наповнений останнім, не розлучиться з успіхом весь рік.
16. Нічого не викидайте з вікна, навіть обгортку від цукерки, інакше весь рік
оведеться розгрібати чуже сміття – в прямому і переносному сенсі підбирати
бруд за колегами і діловими партнерами.
17. У новорічну ніч небо зоряне – до врожаю ягід і грибів.
18. У перший день Нового року не можна займатися важкою роботою, щоб не
довелося робити це весь рік.
19. Якщо в ніч на Новий рік до вас просяться в гості, відмовляти – погана
прикмета: весь рік вам будуть відмовляти скрізь і завжди, про що б ви не
попросили.
20. Остання прикраса, знята з новорічної ялинки, цілий рік буде надійним
оберегом. Розмістіть (повісьте її в будинку там, де вважаєте за потрібне.

 

07. 01 - Різдво Христове            скачанные файлы

 

7 січня - Різдво Христове
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа,
Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового
вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох
католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед
свят.
Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих
неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів
післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження
Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі
християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля
спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і
час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня —
це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили
в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися
всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії
зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі,
а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди
зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол
спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог
народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя
та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та
Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото,
ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно —
долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти
вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству
важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День
народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі.
Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів
не минають це свято своєю увагою.
Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів.
У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського
Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят
припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння,
"повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні
свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах
Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у
християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго
та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський
хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі
часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового
сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво,
свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва
були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб
у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був
дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без
змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного
вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у
Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому
богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного
кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і
на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і
гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення
Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня —
хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно
увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними
церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системам
и. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а
католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було
запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною
частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст
(Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи:
світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники,
розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали
запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових
свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з
дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення
багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній
визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією,
пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо
кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними
стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому
Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на
святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина.
Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під
час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після
обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є
українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й
мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і
господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по
Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням
побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду
й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на
Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в
Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після
того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати
на другий день свят вранці.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки:
восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти
споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий
вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав
уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких
ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або
віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним
складом і обрядовими персонажами.
Дитяча коляда
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і
ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у
давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі,
співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше
на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками,
горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим
для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки:
дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на
великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
Парубоцька коляда
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже
ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та
тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується
кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і
свічка.
Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та
запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і
береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до
хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника
співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу
до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й
постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом,
що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося!
Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості
щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш
чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою
своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та
ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть
наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
Дівоча коляда
Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з
ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а
прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка
під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
Церковна коляда
На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що
належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від
панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням
Христа.
Легерська колядка
Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до
коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб!
Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника,
трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні
колядники.
Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага
стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і
колядою в панотця.
Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками»
(сокирами) на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять
у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де
колядують, — і відходять.
Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить
на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить
«виборець» і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували.
Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і
кидає гроші до скриньки.
Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують
горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють
дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою
дочкою...
Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл
і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і
мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда
віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза
виходить наперед і каже:
«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі
дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком
та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює
хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!
По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі,
обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього
хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..
За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого
танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та
ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять
ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого
скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то
в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...
За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з
кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить
на вулицю.
Звідки в українців колядки?
Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае
іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині
грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським
празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя,
вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація
досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-
римським світом.
Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями
запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних
пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву,
що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з
виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого
походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками.
Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією,
стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що
замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком,
який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі
з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що
теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на
музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги
успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
... Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайся,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару —
характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою —
колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується
до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до
цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в
тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної
особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю
мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме:
колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-
фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними
мотивами.
Вертеп
Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є
підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну
драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
Будова українського вертепу
Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером,
де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які
складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з
народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до
свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола
Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він
з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою
відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку
обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки.
Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей
кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку,
який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками,
співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби.
Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи
вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і
"земля".
Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з
елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної
драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша
частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга,
народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від
здібностей самого вертепника.
Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша
частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало
чим різниться від сучасної української мови.
«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що
свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії
Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про
«книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже
не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина —
змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма
вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю
Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже
починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.
«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині
вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу,
коли вертеп був створений.
Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю
учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому
форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу
поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж
сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного
святкування.
Різдво Христове: що можна і що не можна робити 7 січня, прикмети, забобони.
З Різдвом пов'язано безліч прикмет і звичаїв - їм приділяли особливу увагу.
Вважалося, що як пройде Різдво - то і рік буде таким.
Різдво Христове в житті багатьох людей посідає важливе місце, це свято любові,
тепла, віри, добра і щастя. 7 січня найкраще ходити в гості і приймати гостей.
Важливо, що треба спілкуватися на Різдво краще тільки з тими людьми, які
можуть принести вам щастя - щасливі сім'ї, або ті сім'ї, у яких очікується
поповнення, або вже народився новий член родини.
Як правило, в Різдво підносять їстівні подарунки. Обов'язково несуть кутю,
цукерки, варення і соління. Можна подарувати іграшку, якщо це дитина, або
який-небудь зимовий аксесуар.
У наш час, звичайно, можна обійтися телефонним дзвінком, головне – дати
зрозуміти небайдужим тобі людям, що ти їх пам'ятаєш і бажаєш їм найкращого.
Обов'язково привітайте всіх друзів і близьких з цим святом, різдвяні привітання,
сповнені радістю і теплом, допоможуть людям стати світліше, щасливіше і забути
про повсякденні проблеми і турботи. На Різдво прийнято запалювати більше
свічок, вогнів, камін - якщо є. Свічки залучають у ваш дім тепло і багатство.
Якщо є у Вас домашні тварини, на Різдво треба їх рясно нагодувати - тоді й весь
рік буде ситним і вдалим у фінансовому плані.
Одну, особливу свічку потрібно обов'язково запалити за покійних родичів - тоді
вони допоможуть Вам залучити в наступному році удачу та достаток. Різдво –
прекрасний час для покупок, великих і маленьких. Купити щось хороше на Різдво
– відмінна прикмета і знак того, що покупка прослужить вам вірою і правдою.
З Різдва і до самого Хрещення , протягом усіх днів Святок діють певні заборони,
які обумовлені йдуть углиб століть уявленнями про свято як зупинці часу, якоїсь
тимчасової паузи, протягом якої не можна займатися продуктивною працею і всім
тим, що пов'язане з народженням, починанням, розвитком.
Тому значна частина заборон стосується ремесел пов'язаних з прядінням, шиттям,
в'язанням, ткацтвом, плетінням, тобто все що пов'язано з ниткою (мотузкою).
Нитка є символом життя і долі.
У Різдво не можна займатися прибиранням і всякими хазяйськими справами.
Цей день створений для спокою і радості. Ще краще, якщо Ви не будете прибирати
аж до 14 Січня (наступний день старого Нового Року). Весь сміття, зібране
14 Січня, слід винести на вулицю і розвіяти за вітром, або спалити. Згідно з
прикметами, після цього ніякі злі духи не будуть турбувати Вас протягом цілого
року.
У святий день не можна лаятися. Хто лається, той забирає у своїх предків надію
на порятунок.
Поширене повір'я, пов'язане з приходом першого гостя. Якщо Ви запрошуєте
гостей на Різдво, подивіться, хто першим увійде у Ваш будинок. Якщо першою
увійде жінка, то весь рік жінки Вашої родини будуть хворіти.
Різдвяні правила стосувалися і одягу: у Різдво здавна дотримувалися ще однієї
традиції: надягати тільки новий одяг. Не чисту випрану, а саме нову, ще не
ношений. І не сідайте за різдвяний стіл у чорному. Наші предки вірили, що в
новому році таких людей чекає невдача у справах. Не рекомендується на Різдво й
гадати - для того, щоб запитати у вищих сил, що Вас чекає в майбутньому, буде ще
багато часу: краще всього робити це так звані Святки - від 8 січня і до Хрещення,
недарма ворожіння цього часу так і називаються - святочні.
7 Сім благ Різдва
Число сім вважається сакральним. Існує повір'я, що зробив сім благ у православне
Різдво буде щасливо жити весь рік і навіть має право попросити у ангелів
виконання самого заповітного бажання. У цей день прийнято подавати сім
милостині заради щастя у прийдешньому році.
Зазвичай це 7 однакових монет, які потрібно подавати того, хто викликає в душі
щиру симпатію, супроводжуючи милостиню виголошеній про себе молитвою.
Можна також подарувати сім корисних подарунків. Як правило, це були рушники,
віддаючи які, дарує обов'язково вимовляв слова: "Рушники дарую, вмирати
погожу, добром зло виправлю, на щастя рід мій (сім'ю мою) направлю". У Різдво
ми вітають один одного словами: "Христос народився!" і відповідаємо на ці слова:
"Славимо Його!".
Різдвяні ритуали
На Різдво здавна проводили безліч самих різних ритуалів, але, щоб вас зовсім не з
винуватили в мракобіссі, зробіть самі симпатичні і не прив'язані до магії -
неважливо, буде вона чорною або білою. Наприклад, починаючи з 7 січня,
протягом сорока (!) днів (цей період називається світ - наші предки вірили, що в
цей час людям у всіх справах допомагають ангели), щоранку, прокидаючись,
загадуйте нове бажання - уявляєте, скільки хорошого увійде у ваше життя!
Прикмети і забобони
У Різдво особливу силу набувають народні прикмети та забобони, ніби сама
природа і кожен предмет намагаються нам щось підказати: як жити, чого
побоюватися. Ось лише деякі з них.
Прикмета про достаток. Якщо Ви на Різдво втратите якусь річ, це означає що вас
можуть чекати збитки в наступному році. А ось якщо знайдете річ та ще яке-
небудь ювелірна прикраса, тоді вам гроші вже мчать на всіх вітрилах!
Прикмета на удачу. Якщо Ви випадково за різдвяним столом розлили чай або
кава (до спиртним це не відноситься), то це до приємних новин і великого успіху
для Всіх ваших починань.
Грошові прикмети на Різдво
У святвечір (з 7 по 19 січня) подивіться на природу. Якщо небо найчастіше
всипане зірками, або часто йде сніг, або на деревах багато інею – рік буде багатим,
ситним, прибутковим. Якщо у сам день Різдва йде сніг – прикмета дуже хороша і
обіцяє вдалий рік.
Якщо у Різдво на небі красується молодий місяць – рік буде вкрай невдалим у
фінансовому плані. Сама грошова прикмета Різдва – вона ж традиція. В пиріг
запікається монетка – і кому дістанеться шматочок з монеткою, того чекає
велика грошова удача в Новому Році.
Нехай монетка виявиться саме у Вашому шматку різдвяного пирога!

 

19. 01 - Водохрещення

 

Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення.
Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день
народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не
той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.
Святкувати Богоявлення християни почали ще з апостольських часів. Збереглося
свідчення святителя Климента Олександрійського від II століття про нічне
пильнування, яке вчиняється перед святом Водохреща Господнього. Починаючи
з III століття, Григорій Чудотворець, мученик Іполит і всі великі отці Церкви
проводили в день свята особливі розмови з паствою, у яких роз’яснювали його
зміст.
Свято Богоявлення Господнього у перших віках християнства вважався збірним,
бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його
божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані
Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення”
треба розу­міти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.
У давнину на Водохреща відбувалося урочисте хре­щення оглашенних, яке
називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені.
Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими
світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. “Народ, який сидів у темноті, —
читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й
тіні смерти, зійшло їм світло” (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються тієї думки,
що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення
оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були
символом світла пізнання правдивого Бога.
Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богояв­лення дає назву
“Слово на святі світла явлінь Господніх”. Він її починає так: “Знову мій Ісус і
знову таїнство… (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство
переможне й божественне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день
світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок
Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну люди­ну, що
приходить на світ” (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе водохрещення
він пояснює, що розуміє під просвіченням. “Учора ми празнували, — каже він, —
пресвітлий день світел…, а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну
дію на нас… Просвічення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування
за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха,
причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога,
співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства
небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства.
Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і
найвеличніший з Божих дарів… Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься
багатьма різними іменами… Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням,
помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і
всім, що для нас гідне почести”.
Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в
його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення
Ісуса та чудо в Кані Галилей­ській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на
Богоявлення каже: “Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогодні
Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив
води для обнови людського роду, і в Кані Гали­лейській на весіллі змінив воду у
вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей”.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це
суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.
Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана
Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син
Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його
опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
Своїм водохрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство водохрещення –
одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново
народжується для життя во Христі. На честь євангельської події в цей день, а
також напередодні (у водохресний Святвечір) у всіх православних храмах
відбувається чин Великого водоосвячення.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води.
Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі
після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього
достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення
храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що
використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має
вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу.
До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті,
відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від
невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за
святу воду.
Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду?
Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду,
повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому,
що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого
наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила
користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.
Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки
вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають
фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол
побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у
вигляді арки — це «царські врата».
На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне
нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду
(в ополонку, йордань) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи…».
Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у
принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада
повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає
хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори,
поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати
нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою,
на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.
Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві.
Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата
йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров’я.
Подекуди зберігається звичай співати господарю оселі величальні пісні:
Гей, пане господарю,
У господі, як в раю:
У тебе воли половії,
У тебе плуги золотії,
У тебе двори кедровії,
У тебе столи калиновії…
Величальні пісні годиться завершувати побажаннями добра, щастя, злагоди та
багатства, наприклад, такими:
Гей, пане господарю,
Щасти, Боже, з Йорданом,
І з водицею, і з царицею,
З усім домом, з усім добром,
І з синами-соколами,
І з дочками-чічками…
У відповідь на таке щедре побажання всього найкращого господар дому
обдаровує співців грішми.
Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки
пісні страви.

 

22. 01 - День соборності

 

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення
Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української
Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в
Києві.
Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної
Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і
незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено
в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Сьогодні, після двох десятків років Незалежності, проблема соборності України є,
на жаль, не менш актуальною. І це, напевне, перше, що я не можу пробачити
сучасним українським політикам. Культурні та ментальні відмінності між
українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву "синдром
Збруча", однак завжди наші співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання
УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб
роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.
На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових
стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків
армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила
українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з
Українською Народною Республікою.
21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і
Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в
Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
І ось події 2004-2005 років: політичні скандали та фальсифікації, розділення
понять Схід і Захід, сепаратистські настрої Донбасу та сміх на тему ПІСУАР там,
де треба плакати.
Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію
українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став
могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням
їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні
десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним
положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт
Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв
подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної
еліти.
Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави
потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх
територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми
агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу,
який передував Акту Злуки.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,
коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у
Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук
згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав:
"Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську
державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі
Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні,
галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги
Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами
Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та
А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав:
"Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того,
піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з
Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до
Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу...
Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою
провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки
Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю"
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було
відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки
міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції,
договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських
держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла
про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з
Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що
вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української
Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську
Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та
духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що
Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є.Петрушевич заявив: "По лінії
з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого
духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська
Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до
Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р.
на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці,
військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з
архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени
Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято
розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу
Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку.
Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:
УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
22 СІЧНЯ 1919 Р.
"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ
український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної
Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської
імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку
Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською
Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших,
Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і
здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної
Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної
України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і
Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має
змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну
Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.
22 січня 1919 року.
У м. Києві"
Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного,
неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес
задекларував, що об’єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі
землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки
22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України
відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла друком у Львові за
ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”.
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні
землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина,
Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина
і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина
(Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна
Буковина (Румунія), Придністров’я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних
матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані
"клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний
Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений
клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий
клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут
українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від
російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і
проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну
Українську Далекосхідну Республіку.
Голова благодійного фонду "Україна-Русь" Ростислав Новоженець зазначає:
"Українці повинні знати свою історію, історію правдиву. Українці цієї історії не
знають. Одні вважають, що соборність – це поширення християнства по Україні,
інші, що це єдність між Сходом і Заходом, але хто скаже, що це об’єднання всіх
етнічних українських земель? Головне завдання цієї карти – дати пізнання
сучасним українцям про славні сторінки нашої історії 90 років тому. Карта
допоможе оцінити сучасникам, молодому поколінню Акт Злуки".
Кордон тодішньої України відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла
друком у Львові за ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”
Кордон тодішньої України відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла
друком у Львові за ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”

 


29. 01 - День пам`яті героїв Крут

 

Ця історія досі викликає неоднозначні оцінки. І це відбувається як з боку
суспільно - політичної свідомості обох держав, учасниць згаданої події, так і з
боку суто історичного підходу вельми шанованих дослідників .
29 січня 1918 року . Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути ,
яка розташовувалася на 130 -му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва,
Україна . Учасники події : невеликий загін з боку юної Української Народної
Республіки (близько 600 чоловік) і знаменита Червона гвардія Радянської Росії ,
яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим
потенціалом і досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі
громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного
світогляду , в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій ,
які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг
залишитися в забутті.
Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться
незрозумілими і навіть зовсім необгрунтованими, але вони мали місце бути. Як
факт, який завжди залишається фактом - такою правдою, яку неможливо ані
сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху.
Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від
якого тікає всяка темрява .
А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і
своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя і благополуччя. Це
було доказом , яскравим доказом, і насамперед самим собі . Доказом перед усіма
іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на
історичний виклик .
Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який
відзначається 29- го січня, за даними проекту DilovaMova.com, був підписаний
15-го січня 2007-го року.
Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті.
День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніх поколінь. День надії і любові
до своєї вітчизни.
Вшанування пам'яті
Символічна могила і дерев'яний хрест крутян на Аскольдовій могилі у Києві
(2012 року на цьому місці встановлено новий камінний хрест)
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму
і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після
підписання Брестської мирної угоди, за німецької окупації України та з
поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня
1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на
Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 28[5] вояків-студентів було перевезено до місця,
де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло
Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.
Після цього про подвиг молоді під Крутами було забуто на більш ніж 70 років.
Натомість, про бій під Крутами завжди пам'ятали українці, які проживали за
кордоном. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони
згадували й про крутян. Один із яскравих представників української діаспори —
Євген Маланюк, наголошував:
«…народ, творячи з якоїсь події легенду — а Крути без сумніву, є й будуть однією
з найвеличніших легенд нашої нації, — знає, що він робить. Народна мудрість і
національний геній — це найвища земна справедливість — творячи свої легенди
і міти, себто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи
щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут.
У Галичині культ героїв Крут поширився серед пластової молоді, яка в 1926 році
створила «Курінь Старших Пластунів ім. Бою під Крутами». Згодом, ініціативу
вшанування Героїв Крут перейняло львівське студентство. ІІ Студентська
конференція, що відбувалася 1931 року ухвалила «вважати роковини бою під
Крутами українським всестудентським святом». Наразі в Києві діє Пластовий
курінь ч. 75 імені Героїв бою під Крутами.
Уже наступного року заходи на вшанування крутян було проведено в Празі та
деяких інших містах Європи. Надалі вони стали невід'ємним атрибутом
громадського життя закордонних українців, особливо молоді. Львівський журнал
«Студентський шлях» виступив ініціатором збору матеріалів про вшанування
геройського чину.
Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і
кількості загиблих — від кількох до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина
присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки
імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі:
Андрій Омельченко, сотник
Володимир Шульгин
Павло Кольченко
Лука Дмитренко
Микола Лизогуб
Попович Олександр
Андріїв
Микола Божинський-Божко
Ізидор Курик
Олександр Шерстюк
Головощук
Чижів
Кирик
Андрій Соколовський
Микола Корпан
Микола Ганкевич
Євген Тарнавський
Гнаткевич
Григорій Піпський
Зацікавленість Крутянською подією посилилася під час Другої світової війни, що
було пов'язано із боротьбою ОУН та УПА за незалежність України. Керівництво
ОУН та командування УПА приклад Героїв Крут використовувало для
патріотичного виховання своїх членів. У 1944-му одне із з'єднань групи
(військової округи) «Тютюнник» отримало назву «Крути». Майже у всіх
навчальних і виховних програмах для бійців УПА обов'язковим для вивчення був
пункт про героїзм молоді під Крутами. В УПА та її запіллі була встановлена
традиція відзначення пам'яті Героїв Крут як національного свята. В одному із
директивних документів командування УПА наголошувалося, що «в дні 29 січня
відсвяткувати величаво Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків
святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися над значенням цих річниць
та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».
В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні
проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху
України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в
Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий
громадський мітинг.
На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише
2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го Леонід Кучма підписав розпорядження
«Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали
встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим
подіям.
У період президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою під Крутами
перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали
вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості.
Монумент битви під Крутами 1918 р. (автор Анатолій Гайдамака, 2006 р.) копія
однієї з колон портику Червоного корпусу заввишки 10 метрів
Могила бійців на Лук'янівському цвинтарі
Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної
історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох боків. Починаючи від
твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти
відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих
до 500 людей (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах).
На правду Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і
зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного
підтвердження їхньої кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій
ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена
тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.
У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто
замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку
розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали
радянських вояків, полеглих під час вигнання нацистських окупантів з Києва.
З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли
Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.
Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах.
Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися
проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на
залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю Президента Віктора
Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як
насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону
колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського
Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба
побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.
У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною
платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох сторін.
Однак офіційно його так і не було оформлено, а відтак музей у Крутах, як і Музей
УНР у Києві, позбавлений державного фінансування і наразі існує реальна загроза
їхнього закриття.
На початку 2012 року на місці дерев'яного хреста на Аскольдовій могилі було
встановлено справжній пам'ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя
«козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і
символічна цитата із святого Євангелія — «Найбільша любов — життя покласти
за друзів». Показово, що пам'ятник встановили не президенти, урядовці, депутати
та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а
звичайні громадяни.

 

14.02 - День Святого Валентина

 

День Святого Валентина прийнято відзначати 14 лютого. Це свято в Європі
почали святкувати ще кілька століть тому, в Україну він прийшов зовсім недавно
і став популярним у 90-х роках. Святий Валентин вважається символом всіх
закоханих, тому це свято дуже красиве і романтичне. Воно створено для тих,
хто любить, і тих, хто тільки готується пізнати це прекрасне почуття.
Любов — це незвичайне почуття, завдяки якому, кожна людина відчуває себе
по-справжньому щасливою і комусь потрібною. Вона окрилює, дає силу і
сміливість для здійснення божевільних вчинків. Але, на жаль, кохання буває не
тільки ніжним і щасливим, але і сумним, болісним і нестерпним. Воно змушує
людину бути одночасно щасливою і нещасною.
День Святого Валентина, як і інші свята, які прийшли до нас з давніх віків,
оповита легендою. Згідно з легендою, вважається, що Св. Валентин був єпископом,
який потай вінчав і благословляв всі закохані пари. Період життя і творіння
Валентина збіглося з часом правління всім відомого римського імператора і
полководця Клавдія II, який забороняв своїм воякам створювати сім'ю і піддаватися
спокусі любовних почуттів. Тому, Св. Валентин продовжував благословляти
молодих людей в таємниці, не боячись при цьому отримати покарання від грізного
римського імператора. Незабаром все таємне, звичайно, стало відомо імператору,
який наказав стратити Валентина.
Якщо вірити легенді, то останні дні життя Святого Валентина були дуже
зворушливими, оскільки перед своєю смертю, він встиг вилікувати сліпу дівчину,
яка була в нього таємно закохана. А перед самою смертю він надіслав їй листа, в
якому підписався «Твій Валентин», саме звідси і пішла традиція, дарувати на це
свято листівки у формі серця «валентинки». З часом ці листівки стали
популярними в усьому світі. Закохані записували в них найвідвертіші визнання у
своїх почуттях і дарували своїм другим половинкам.
В цей день у всіх містах України, крім «валентинок», прийнято дарувати квіти,
особливо червоного кольору, так як це колір символізує любов і пристрасть.
Також можна дарувати своїм обраним різні солодощі, що цілуються голубів і
купідончіков. Саме в це свято, можна не боячись зізнатися у своїх найпотаємніших
любовних почуттях.
Дуже гарною традицією в цей день стало робити пропозицію руки і серця. Існує
також повір'я, яке говорить, що всім, хто заручився у цей день, має бути довга і
щасливе подружнє життя. Що стосується статистики, то охочих в цей день
поєднати своє життя шлюбними узами збільшується втричі в порівнянні з іншими
днями.
Так що варто частіше вимовляти своїм улюбленим теплі й ніжні слова, говорити
про свої почуття до них, проявляти увагу і опіку по відношенню до обранців, адже
всім відомо, що три невеликих слова «я тебе кохаю» — здатні зробити щасливим
кожної людини на довгі роки.

 

21. 02 - Міжнародний день рідної мови

 

Міжнародний день рідної мови, також Міжнародний день материнської мови —
день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про
«підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було
оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила
26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення,
ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи.
Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є
ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на
меншини з менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою.
Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття.
Багато мов, котрими розмовляють менше 100 осіб, не задокументовані.
1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною
мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято,
особливо на сході, де майже винятково розмовляли бенґальською мовою.
21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дацці, поліція та військові
вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності
Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як
день мучеників. За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосило 21 лютого
2000 першим міжнародним днем рідної мови.
Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою в переважній більшості
випадків має для нас величезне значення. Мова та її нарічча стають не просто
засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина
так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної
особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до
неї та її душі мова.
Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був
потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття,
глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не
заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за
оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти
тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення.
Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна
стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних
традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність,
яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.
У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної
конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було
прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного
свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння
багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає
можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і
культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і
людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких
видається складним завданням.
Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що
це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню
взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної
культури і традицій.
Володимир Гройсман у своєму виступі зокрема відзначив:
… кожного року українська мова активно розширює поле свого функціонування.
Все більше представників молодших поколінь відчувають причетність до рідної
мови та культури, все більше яскравих культурних проектів, зокрема фільмів і
книжок, завойовують серця шанувальників. І сьогодні українська мова і культура –
це креативна, динамічна субстанція, яка активно розвивається та доносить цікаві
і непересічні смисли до всього світу.
… в Державному бюджеті України на 2017 рік на розвиток української культури
передбачено понад 3 млрд. гривень, зокрема на кінематограф, іміджеві українські
проекти у світі за різними напрямами, запуск українського інституту книги.
Переконаний, що сьогодні вперше за роки незалежності реалізується повноцінна
протекціоністська політика щодо захисту та розвитку української мови та
культури.

 

8. 03 - Міжнародний жіночий день

 

Міжнародний жіночий день — свято, що відзначається щорічно 8 березня в ряді
країн як «жіночий день».
Щорічно відзначається ООН як Міжнародний день боротьби за права жінок і
міжнародний мир. Історично з'явився як день солідарності трудящих жінок у
боротьбі за рівність прав і емансипацію.
Широке поширення набула версія, згідно якої традиція відзначати Міжнародний
жіночий день 8 березня була покладена «маршем порожніх каструль», який
провели в цей день 1857 року робітниці текстильної промисловості і фабрик з
пошиття одягу в Нью-Йорку на знак протесту проти неприйнятних умов праці та
низької заробітної плати. Вони вимагали скорочення робочого дня, поліпшення
умов праці, рівну з чоловіками заробітну плату. Ці жінки в той час працювали до
16 годин на добу, а праця їх був низькооплачувана. Однак Франсуаза Пік в
декількох статтях (у співавторстві з іншими) показала, що даний факт не
знаходить підтвердження, а легенда, ймовірно, була придумана в 1955 році, щоб
відокремити традицію свята від комуністичної ідеології, що було важливо для
борців за права жінок в Західній Європі і США в роки холодної війни.
8 березня 1908 на заклик нью-йоркської соціал-демократичної жіночої організації
відбувся мітинг з гаслами про рівноправність жінок. В цей день більше 15 000
жінок пройшлися маршем через усе місто, вимагаючи скорочення робочого дня і
рівних умов оплати з чоловіками. Крім того, висувалася вимога надання жінкам
виборчого права.
У 1909 році Соціалістична партія Америки оголосила національний жіночий день,
який відзначався аж до 1913 року в останню неділю лютого. У 1909 році це було
28 лютого. Пізніше, в 1910 році, делегатки з США прибули до Копенгагена на
Другу Міжнародну Конференцію жінок-соціалісток, де зустрілися з комуністкою
Кларою Цеткін.
Клара Цеткін у 1910 році, на Другій Міжнародній соціалістичній жіночій
конференції, що проходила в Копенгагені 27 серпня в рамках Восьмого конгресу
Другого Інтернаціоналу, запропонувала заснувати міжнародний жіночий день.
Малося на увазі, що в цей день жінки будуть влаштовувати мітинги і процесії,
залучаючи громадськість до своїх проблем.
У 1911 році перший Міжнародний жіночий день відзначався в Німеччині, Австрії,
Данії і Швейцарії 19 березня, за пропозицією члена Центрального комітету
Соціал-демократичної партії Німеччини Олени Грінберг, в ознаменування
Березневої революції 1848 р. в Пруссії. У 1912 році цей день відзначався в тих же
країнах вже 12 травня. У 1913 році жінки мітингували у Франції та Росії —
2 березня, в Австрії, Чехії, Угорщини, Швейцарії, Голландії — 9 березня, у
Німеччині — 12 березня. У 1914 році єдиний раз жіночий день відзначався
8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах,
Росії та Швейцарії. В той рік число 8 березня випало на неділю.
Так як Росія жила тоді, на відміну від всієї Європи, за юліанським календарем,
то «Міжнародний жіночий день» святкували не 8 березня, а 23 лютого. В Росії
цей день почали відзначати щорічно з 1913 року.
Як це не дивно, але саме «Міжнародний Жіночий День» 1917 року переріс у
Лютневу революцію, яка в свою чергу призвела до Жовтневого перевороту і
привела до влади кривавий режим Більшовиків.
В СРСР 8 березня довгий час був звичайним робочим днем, і лише 8 травня
1965 року, напередодні 20-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні,
«Міжнародний жіночий день — 8 березня» був оголошений в Радянському Союзі
святковим днем.
Багато хто сумнівається, що це свято дійсно «міжнародне». Проте, ще в 1977 році
ООН, за пропозицією СРСР, прийняла резолюцію 32/142, призвавши всі країни
проголосити 8 березня днем боротьби за жіночі права – «Міжнародним жіночим
Днем».
Цей день оголошено національним вихідним в республіках колишнього СРСР —
Білорусі, Молдові, Росії і Україні, а також в: Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау,
Камбоджі, Китаї, Конго (там свято не «міжнародних», а конголезьких жінок),
Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді. У Сирії 8 березня
відзначають День Революції, а в Ліберії — як День пам'яті полеглих.
В більшості країн світу, щороку, в другу неділю травня — після Великодніх свят,
в час розквіту весни й наближення сонячного літа, на знак поваги й любові до
жінок відзначають День Матері.
Православна церква завжди негативно відносилася до святкування 8 березня.
Справа в тім, що ці святкування, як правило, припадають на Великий піст, часто
супроводжуються гучними пиятиками та забавами, чим порушуються норми
християнської етики і зневажаються релігійні традиції християн. А деякі сучасні
історики, проаналізувавши публікації Радянського періоду на тему Міжнародного
жіночого дня, говорять про те, що свято було присвячено в основному «мужнім»
жінкам, які досягли успіхів в «чоловічих» професіях.
Незважаючи на витки історії, свято прекрасної частини людства – перш за все
свято, що викликає найкращі почуття в людей. Якби будь-яка влада намагалася
б заборонити святкування 8 березня, можна було б тільки уявити розмах опору
таким діям. Тож нічого іншого не залишається, окрім як насолоджуватися цим
святом жінок, весни та краси. Святкування 8 березня в Україні включає сталий
«ритуал» дарування жінкам квітів і подарунків.

 

21. 03 - Всесвітній день поезії

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Встановлено
1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.
Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та
найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути
до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен
дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями,
в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам,
які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей
день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації
позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.
Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року
до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив:

«Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає 

внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для
зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія —
головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та
всезагального розвитку. Отже, поезія допомогає нам жити разом. Вона
необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії
між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та
перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю,
життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в
багатогранних проявах його творчості».
Цікаво, що найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в
23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана
(En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім
автором, відомим по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою
засновника Аккадского царства - царя Саргона, і відома своїми шумерськими
гімнами.
Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в середньовіччі. Цікаво що,
наприклад, весь Коран побудований на римах. А перший, хто порівняв щоки юної
дівчини з трояндою, був поетом, як одного разу висловився Сальвадор Далі.
Отже, поезія допомогає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу
між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами.
Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із
чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело
натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його
творчості».
Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські
організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та
задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами —
в діалозі, який є гарантом миру.
Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському
народному календарі» він уперше з'явився 2004 року. 2006 року гарний подарунок
місцевим поетам з нагоди Всесвітнього дня поезії зробила міська влада
Кам'янця-Подільського: посприяла коштами для видання колективної збірки
«Грані тисячоліть на струнах слова», до якої увійшло по три вірші 62 авторів.
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах
масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва,
відкритого людям.

 

27. 03 Всесвітній день театру

 

Всесвітній день театру — міжнародний день вшанування театру як надбання
культури і вшанування всіх робітників театру від театральних режисерів, акторів
і сценографів до білетерів.
Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога
виноградарства Діоніса — Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт
Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в
перекладі з грецької — «гімн цапів»). На історичне походження театру вказує
обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний
актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із
літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень
перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали
невід'ємною частиною державних свят — Діонісій та Леней. Для них будували
грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах,
найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).
За дату святкування Всесвітнього дня театру взято 27 березня. За переказами,
прем'єра першої театральної вистави у Стародавньому Римі відбулась саме
27 березня. Істориками це не доведене. Тим паче що не театр ( культурний захід,
запозичений римлянами у греків вже у готовому вигляді) користувався
популярністю і масовим попитом глядачів, а бої гладіаторів.
Ініціатива святкування Всесвітнього дня театру належала Міжнародному
інституту театру (ITI) у 1961 році. До відзначення такого дня приклав зусилля
Жан Кокто, театральний діяч і актор з Франції, котрий оголосив сповіщення про
таку урочистість 1962 року.
Всесвітній день театру не є державним святом і не є вихідним днем. Але це не
заважає вважати його професійним святом театральних діячів і робітників всіх
театрів. Низка театрів бере участь у театральних фестивалях, концератах, інші
готують прем'єрні вистави.

 

1. 04 - День смеху

 

День сміху (День усіх дурнів) відзначається 1 квітня.

 

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від
античного фестивалю Деметрія[джерело не вказане 1938 днів], який відбувався
на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом
підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні
до чого не призвели — адже її крики були лише обманною луною.
Ще одна гіпотеза пов'язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за
Григоріанським календарем.
Є також версія про походження традиції з подій, що описані в віршах з о
динадцятого по п'ятнадцятий глави двадцять восьмої Євангелія від Матфея . За
цією версією, у день, що відповідає сучасному 1 квітня, відбулося Воскресіння
Христове, а римська варта могили, поширивши неправдиві відомості про те, що
тіло ніби-то було вкрадене учнями Христа, стала зачинателем звичаю поширення
неправдивої інформації (розіграшу) у цей день.
Відзначення свята за кордоном.
Цей день не внесено ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але
його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом
відзначається й у Росії, і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і
навіть на Сході. В одних країнах 1 квітня називають День сміху, в інших —
День дурня. У цей день кожен хоче пожартувати над кимсь, тож ніхто
не застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі
посміхаються.
Важко розповісти, звідкіля пішло це свято. Звичай веселитися, жартувати й
обманювати один одного саме 1 квітня існує в дуже багатьох країнах. За однією
версією, звичай жартувати 1 квітня, пов'язаний із перенесенням дати святкування
нового року[джерело не вказане 1938 днів]. Так, до другої половини XVI століття,
європейський новий рік починався наприкінці березня. До цієї події готувалися,
ходили один до одного в гості, дарували подарунки. Сама зустріч Нового року
відбувалася 1 квітня. Пізніше, за наказом французького короля, початок року
офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати
1 квітня. Щоб позбутися старих традицій, їх стали називати «першоквітневими
дурнями», стало модним їх розігрувати і висміювати. Пройшли роки, а традиція
зустрічати перший день квітня жартами залишилася. Головне — щоб жарти були
добрими і покращували настрій. Однак минули роки, перш ніж нововведення
перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через
консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та
подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися
над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо
вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють
цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до
спин товаришів паперових рибок.
Хоча про виникнення першоквітневої традиції й існує чимало різних гіпотез, але
багато хто вважає, що її корені сягають у середньовічну європейську «балаганну»
культуру. По суті — це один із найстійкіших елементів язичництва, що осіли в
християнській свідомості.
На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від
античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі
якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки
богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її
крики були лише обманною луною.
Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відмічали свято на честь
божества сміху (Risus). Свято це поєднувалося з різними жартівливими
обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор «Метаморфоз», писав з
цього приводу: «Забави ці, які ми щороку влаштовуємо на честь Сміху, завжди
мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами,
веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом».
Ісландські саги також розповідають, що звичай обманювати 1 квітня існує з
дуже давніх часів та введений самими асами (богами). Цей звичай поширений у
Данії, Швеції, Норвегії та в багатьох інших країнах.
У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день
народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і сценічні вистави, у
яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином
привернути до себе богиню.
Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в
англійській літературі й датується XVII сторіччям.
Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було
введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак
минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало
людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували
обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних
свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями»
або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі
французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а
дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.
У Англії та британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в
Шотландії — 1600. Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут свято
назвали All Fools' Day, тобто Днем усіх дурнів. Незабаром колоністи експортували
цю традицію до Північної Америки та Австралії.
Найпопулярнішими жартами американських школярів залишається кинутий на
дорогу прив'язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом
«Чекаю стусана». Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на
стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений
ганчір'ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є зоопарки. Один
співробітник мимохідь кидає іншому: «Тобі телефонувала міс Фокс або містер
Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм за номером».
Далі дається телефон відділу звіринцю, де перебувають лисиці чи царі звірів.
Довірливий співробітник дзвонить і просить служителя покликати міс Фокс.
Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти
якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог
може тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.
День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його
називають «святом серця, а не держави». До речі, професор Стенлі Теп із інституту
здоров'я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: «30 хвилин сміху на день дозволяють
пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в
найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити
повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на
роки, іноді на десятиріччя».
У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим,
чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken —
«посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого обманюють, одержав
назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у
англійців та німців з'явився як наслідування одному з епізодів Святого Письма,
сценічне зображення якого існувало у середньовіччі. Зокрема, навесні,
напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа від Каяфи до
Пилата, а від Пилата — до Ірода. Це дало підставу для виникнення німецької
приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken — тобто «посилати
кого-небудь даремно».
У чехів і словаків теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий
також у Польщі та Литві під назвою Primaprilis. Є підстави вважати, що прийшов
цей звичай до Європи від римлян разом з самою назвою місяця — «апріль» і що
він був частиною якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.
1 квітня в Україні
Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на
початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою —
одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування
якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби
верховодити майбутнім чоловіком.
Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!»
Пам’ятайте, що сміх продовжує життя. Посміхайтеся частіше, даруйте радість
всім навколо, і кожен день буде яскравим та веселим!

7.04 - Всесвітній день здоров`я

 

7 квітня, щорічно відзначають Всесвітній день здоров'я, починаючи з 1950 року,
саме тоді було засновано Всесвітню організацію охорони здоров'я в рамках ООН
(ВООЗ). Мета святкування — підкреслити важливість здоров'я кожної людини і
людства в цілому. У наш час здоров'я — це не відсутність хвороб, а фізична,
психологічна, соціальна гармонія людини, її доброзичливе ставлення як до інших
людей, так і до навколишнього середовища. Згідно з даними вчених, здоров'я
залежить від багатьох чинників: більше ніж на 50% воно обумовлено способом
життя людини, близько 40% — соціальними й природними умовами життя, 10%
становить спадковість. Геніальний лікар і філософ Давнього світу Гіппократ
стверджував, що яка діяльність людини, такою вона і є, такі і її хвороби.
Висновок такий — необхідність вести здоровий образ життя була актуальною як
в стародавньому світі, так і сьогодні, тому що він (здоровий образ) — є однією з
найвагоміших умов та чинників формування, збереження і зміцнення здоров'я
навіть у складних екологічних і соціально-економічних умовах, забезпечує високу
працездатність, добре самопочуття, ефективну адаптацію до змін довкілля.
ВОЗ присвячує кожен щорічний Всесвітній день здоров'я будь-яким темам і
проводить різні пропагандистські заходи, як в цей день, так і тривалий час після
7 квітня.

 

12.04 - Всесвітній днь авіації і космонавтики

 

12 квітня - Всесвітній день авіації і космонавтики (Міжнародний день польоту
людини в космос)
Це особливий день — день тріумфу науки і всіх тих, хто сьогодні трудиться в
космічній галузі.
12 квітня весь світ відзначає День авіації і космонавтики — пам'ятну дату,
присвячену першому польоту людини в космос. Це особливий день — день
тріумфу науки і всіх тих, хто сьогодні трудиться в космічній галузі. Як свято —
День космонавтики — був встановлений Указом Президії Верховної Ради СРСР
від 9 квітня 1962 року, а міжнародний статус отримав у 1968 році на конференції
Міжнародної авіаційної федерації. До речі, з 2011 року він має ще одну назву —
Міжнародний день польоту людини в космос (International Day of Human Space
Flight). Про що 7 квітня 2011 року на спеціальному пленарному засіданні
Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята офіційна резолюція № A/RES/65/271,
з нагоди 50-річчя першого кроку в справі освоєння космічного простору.
Співавторами резолюції стали понад 60 держав. 12 квітня 1961 року громадянин
Радянського Союзу старший лейтенант Ю. А. Гагарін на космічному кораблі
«Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі , відкривши епоху
пілотованих космічних польотів. Політ, що тривав всього 108 хвилин, став
потужним проривом в освоєнні космосу. Ім'я Юрія Гагаріна стало широко
відомим в світі, а сам перший космонавт достроково отримав звання майора і
звання Героя Радянського Союзу. Як відомо, перш ніж в космічний корабель сів
чоловік, в політ були відправлені чотириногі друзі людини. В серпні 1960 року
радянський космічний корабель «Восток» з собаками Білкою і Стрілкою на
борту здійснив добовий політ з поверненням на Землю.

 


28. 04 - Всесвітній день охорони праці

 

Всесвітній день охорони праці Міжнародна організація праці (МОП) оголосила
28 квітня Всесвітнім днем охорони праці для того, щоб привернути увагу світової
громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення та
просування культури охорони праці може сприяти зниженню щорічної смертності
на робочому місці. Вперше він відзначався у 2003 році. Ідея проведення
Всесвітнього дня охорони праці бере початок від Дня пам’яті загиблих працівників,
уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в
пам’ять про працівників, які загинули та отримали травму на виробництві. У цей
день більш ніж в ста країнах світу проводяться заходи, спрямовані на привернення
уваги громадськості до невирішених проблем охорони праці. В Україні цей День
отримав назву «День охорони праці» і відзначається згідно до Указу Президента
України № 685/2006 від 18 серпня 2006 року щорічно 28 квітня.
День охорони праці в Україні у 2017 році відзначатимуть під девізом
“Удосконалення збору та використання даних про безпеку та гігієну праці”

 

1. 05 - Свято Весни і Праці та Міжнародний день солідарності трудящих

Традиційну назву цього місяця як «травень», в Україні для останнього місяця
весни, офіційно було повернуто в у ХХ столітті з відродженням мови народу
Київської Русі. Назва походить від слова трава.
Після оранки земель і посіву, ще стародавні люди ввели звичай весело
відзначали перший день травня. Вони робили це в надії, що їх праця дасть
хороший врожай. Наприклад, стародавні греки в цей день наряджали смужками
вовни своєрідну священну сосну Аттіса, яка символізувала чоловіка матері-Землі -
Кібели, в честь його воскресіння. Сосну урочисто несли до храму, і танцювали
навколо неї.
Зараз Перше травня відзначають у багатьох європейських країнах. В Іспанії,
наприклад, день свята називається Зелений Сантьяго. Це свято квітів і закоханих.
Сучасна історія свята свідчить, що 1 травня 1886 американські робочі
організували страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. Страйк і супутня
демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією.
У липні 1889 року Паризький конгрес II Інтернаціоналу, на згадку про виступ
робочих Чикаго, ухвалив рішення про проведення 1 травня щорічних
демонстрацій. Вперше день міжнародної солідарності трудящих був відзначений в
1890 році в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, США,
Норвегії, Франції, Швеції та деяких інших країнах.
Довгий час Першотравень був символом революції, непримиренної класової
боротьби.
Мир. Праця. Травень. Протягом 70 з гаком років у СРСР цей день відзначався як
свято солідарності всіх трудящих. Тепер в Україні 1 Травня відзначається як свято
весни і праці. Крім того, в Казахстані це свято єдності народу Казахстану, в
Литві - день матері, у Кореї - день народження Будди, у Франції - День конвалії.
Вибирайте свято на смак і відзначайте!
Міжнародний день праці — свято, що відзначається в 143 країнах (зокрема, в
Україні) 1 травня або у перший понеділок травня. В Україні 1 і 2 травня оголошено
вихідними днями.
Святкування Першого травня чи Дня солідарності трудящих у країнах світу:
Святкування є знаком пам'яті про робітничі протести в Чикаґо, які почалися
1 травня 1886 року. Того дня сотні тисяч робітників найбільших промислових
центрів США вимагали впровадження 8-годинного робочого дня. Протести
тривали й у наступні дні. 4 травня на площі Геймаркет невідомі кинули бомбу в
лави поліцейських. Загинуло 7, постраждали ще до 50 поліцейських.
Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата,
вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на
створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості
робочого дня (іноді досягала 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала
визначальною.
Страйки 1877 року, в яких брали участь десятки тисяч залізничників і металургів
були придушені владою. Проте вже на початку 1880-х років вони розгорнулися з
новою силою, при цьому мали здебільшого мирний характер.
1886 року кількість робітників, що безпосередньо брали участь у боротьбі за
8-годинний робочий день, досягла 500 тисяч. Центром руху за скорочення
робочого дня був Чикаго. 1 травня того року до протестів трудівників Чикаго
приєдналися робітники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілуокі,
Цинциннаті, Пітсбурга, Детройта тощо. Проте демонстрацію зірвали працедавці
та представники влади, які сподівалися приглушити робітничий рух, знищивши
його лідерів. Цей день став апогеєм боротьби за 8-годинний робочий день.
4 травня відбулася демонстрація на площі Хеймаркет як протест проти
поліцейської розправи над мітингарями 3 травня, коли загинули 6 робітників,
багатьох поранили. Демонстрація була мирною і вже добігала свого завершення,
коли невідомі кинули бомбу в лави поліціянтів. Загинуло 7, постраждали ще до
50 поліцаїв. Поліція почала стріляти, загинули 4 страйкарів. Вона заарештувала
анархістів — робітничих лідерів Чикаго. Вісьмох звинуватили у причетності до
вибуху й засудили до страти на шибениці. Пізніше трьом із них замінили смертний
вирок на 15 років каторги, інших стратили 11 листопада 1887.
1888 — з'їзд Американської федерації праці у Сент-Луїсі оголосив 1 травня Днем
загальнонаціональної боротьби за права робітників.
14 липня 1889 — на II (Паризькому) конгресі II Інтернаціоналу після доповіді
американських делегатів про робітничий рух у США було ухвалене рішення про
організацію «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах і містах в один
визначений день маси трудівників вийдуть на вулиці з вимогою офіційного
скорочення робочого дня до 8 годин». Днем для проведення демонстрації було
обрано 1 травня (в пам'ять про травневі події 1886 року в Чикаґо).
1890 — Міжнародний день солідарності трудящих уперше відзначили в багатьох
країнах світу (зокрема, на Галичині) — масовими мітингами, демонстраціями та
страйками. У Відні, Празі, Кракові, Львові, Будапешті та багатьох інших містах
Європи й Америки першотравневі заходи пройшло спокійно, у Парижі, Мілані,
Турині дійшло до сутичок з поліцією та сотень заарештованих, а у Барселоні від
жандармського обстрілу робітничої маніфестації загинуло кільканадцять осіб.
З середини 1890-х років на травневих демонстраціях почали проголошуватися
вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й
боротьби проти мілітаризму та війни.
В радянських умовах першотравневі демонстрації набули офіціозно-політичного
характеру — на відміну від західних країн, де вони перетворилися в карнавальні
дійства.
В Україні
В Україні День робітничої солідарності вперше відзначили у Львові — 1890 року.
На схід від Збруча це вперше сталося 1900 року.
Після розпаду Радянського Союзу свято перейменували, тому сьогодні жителі
пострадянських країн знають його як Свято весни і праці. Хоча подейкують,
що у Росії ситуація не дуже змінилась: більшість профспілок, партій і рухів
виходять в цей день на політичні акції для своєрідної самореклами. В Україні,
до речі, ситуація не краща – мітингуючі здебільшого висувають політичні вимоги.
Хоча ідея свята, насправді, - боротьба працівників за свої права та свободи.
У деяких країнах цей день так і залишився Днем солідарності робітників. Але
більшість вже забувають про його сутність і ототожнюють ці дні з вихідними,
коли можна відпочити та присвятити свій час улюбленим справам.

 


14. 05 - День матери

 

ДЕНЬ МАТЕРІ В УКРАЇНІ

 

У нашій країні завжди існувало дуже багато свят, які призначені для шанування
тих чи інших людей за їх особливі заслуги перед державою і всесвітом. Деякі свята
відзначались в країні іспокон віків, а деякі були запозичені нами з інших країн.
Саме до таких свят відноситься свято Дня матері 2017. Цей день був створений
задля того, щоб віддати данину всім, хто не дозволяє загинути нашій популяції,
хто народжує і ростить дітей, які представляють майбутнє нашої країни. У
питанні про те, коли святкують День матері 2017 в Україні і якого числа, треба
розібратись окремо, оскільки це свято було встановлене зовсім недавно і наразі
далеко не всі знають навіть про сам факт його існування.
Традиція святкування була запозичена з Об’єднаних Штатів Америки, де це
свято вже давно відносилось до державних. Наше суспільство чим далі, тим
більше ігнорує деякі загальноприйняті норми поведінки і взагалі стає більш
замкненим і стереотипним, де поширена думка про те, що жінка сама по собі
призначена для народжування і виховання дітей, а аспект того, що це насправді
дуже важка праця, просто не береться до уваги. Саме для того, щоб змінити цю
думку і налаштувати людей на більш сучасний лад, одночасно нівелюючи,
наприклад, небажання керівників підприємств брати на роботу жінок, які щойно
вийшли з декрету, або тих, хто поки що не має нащадків. Працювати з суспільною
думкою дуже важко, і встановлення цього свята є одним з кроків назустріч повному
і цілковитому перелому в думках народу.
ІСТОРІЯ СВЯТА
 Історія цього свята
починається в Америці, коли вперше в офіціальному листі до уряду було
запропоновано учредити загальний день почтіння всім матерям планети. Згодом
традиція святкування розійшлась по всьому світу. Звичайно, в кожній країні є свої
особливості відзначання цього свята, і це стосується самої дати відмічання. Дата
святкування Дня матері в 2017 році в різних країнах так само припадає на різні
дати. В Україні спочатку це була друга неділя травня, проте потім вирішено, що
краще за все перенести святкування трохи раніше. Перші офіційні заходи, які
проводились на честь цього свята, були здійснені у тисяча дев’ятьсот дев’яносто
дев’ятому році, коли президент України офіційно вніс святкування у список
українських свят. Святкування Дня матері встановлено указом президента від
10 травня 1999 року.
Проте насправді українська спільнота стала відмічати це свята набагато раніше
за його офіційне прийняття. Ще після того, як на початку двадцятого сторіччя в
Америці було призначене це свято, об’єднання українок в Канаді також
відтримала ініціативу і провело самостійно декілька заходів, метою яких було
празднування Дня матері. Вже в наступному році ця ініціатива була перехоплена
українками на Заході нашої держави. В Тернополі та Львові було організовано
декілька концертів та зустрічей щодо цієї події. Саме таким чином в Україні був
зроблений перший крок назустріч офіційному визнанню цього свята.

 

15. 05 - Міжнародний день сім’ї

 

Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських
цінностей.
Дуже часто в сучасних сім’ях через те, що чоловік і дружина протягом дня багато
часу приділяють роботі, дітям, телевізору, інтернету, хобі і т.д., наодинці подружжя
проводять всього близько 4 хвилин в день.
Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і
відзначається щорічно 15 травня (резолюція A/RES/47/237 від 20.09.1993 р.).
Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на
численні проблеми сім’ї. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана,
коли зневажаються основні права однієї сім’ї - єдність всієї людської сім’ї,
членами якої вони є, перебуває під загрозою.
Будучи одним із основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації
людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом,
по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама
формує їх.
Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських
цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і
розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!
У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві
судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна
запорука процвітання і добробуту її громадян.
З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина.
Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому
будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.
Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

 

24. 05 — День слов’янської писемності і культури

 

Це свято було встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР
від 30.01.91 N 568-I «Про День слов’янської писемності і культури».
Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих
Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.
24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і
Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у
грецькому монастирі.
Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий
алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який,
прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі
освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб
передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і
кирилиця.
Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських
народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було
забуте. На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей,
відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. У 1863 році на Русі була
прийнята постанова святкувати пам'ять святих Кирила й Мефодія 11 травня
(24 травня за новим стилем).
Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької
на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі
старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову
і книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою
мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово
Боже.
Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала
всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських
народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської
писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.
В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено, відповідно до
Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається
щорічно 24 травня.

 

20. 05 - День Європи в Україні

 

З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно
до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року.
Відправною точкою на шляху до встановлення Дня Європи вважається Декларація
Шумана.
9 травня 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Робер Шуман
закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну
та сталеливарну галузі промисловості (основи нарощування військової техніки) та
віддати їх в управління нової наднаціональної структури. Це стало «наріжним
каменем Європейської федерації». Завдяки об’єднанню економічних зусиль і
розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення
військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі.
Три з половиною десятиліття тому на Міланському саміті 1985 лідери ЄС
вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили
щорічно відзначати «День Європи».
У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної
історії всіх націй континенту.
До речі. У 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини)
у Верхнетісянській улоговині на правому березі Тиси було встановлено
двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.
Координати цього географічного центру Європи: 47 ° 563" північної широти і 24 °
1130" східної довготи.
В 2017 році День Європи в Україні припадає на 20 травня.

 

4. 06 - Свята Трійця

 

Історія, традиції і заборони
Свята Трійця у 2017 році припадає на 4 червня – тобто на 50-й день після
Великодня. Тому це свято також називають П’ятидесятницею.
Що означає Свята Трійця?
Саме в цей день на святих апостолів, послідовників Ісуса Христа, зійшов Святий
Дух, який і символізує триєдність Бога. З цього дня Бог послав апостолам дар
розмовляти різними мовами. І саме Трійця вважається Днем народження Церкви.
Тиждень після неї називається “Зеленими святами”.
Усі православні храми у цей день прикрашені гілками берези, бузку, клену – вони
символізують оновлення душі.
Після Божественної літургії на свято Трійці у храмах здійснюється особлива
служба з читанням уклінних молитов: священик читає молитви, стоячи на колінах
у Царських вратах, лицем до віруючих, прихожани при цьому також встають на
коліна, вперше після Великодня.
Традиції та прикмети
Трійцю святкують три дні. Господині до неї дуже ретельно готуються: наводять в
будинку чистоту, прикрашають житло свіжими гілками клена, берези, верби, липи,
квітами і травами, що символізує процвітання і новий життєвий цикл.
Субота перед святом є поминальним днем. Люди в храмах ставлять свічки за
упокій померлих родичів. Особливо моляться за тих, хто помер передчасною
смертю, вважаючи їх жертвами підступних русалок.
До свята жінки печуть пироги, готують м’ясні та рибні закуски. У деяких регіонах
в цей день фарбують яйця в зелений колір.
Перший день – Зелену неділю – у народі вважають днем активності й підступності
русалок та іншої міфічної нечисті. Зелень, якою прикрашають будинки, є захистом
і оберегом від них. Вранці в цей день в храмах відбуваються святкові богослужіння.
Потім люди ходять один до одного в гості. Починаються масові гуляння, ярмарки.
Трійця завжди вважалася дівочим святом. Вони плетуть вінки, опускаючи їх у
річку для ворожіння. Потім вони йшли в ліс гуляти. До цього дня пекли коровай і
роздавали його в лісі незаміжнім дівчатам. Ці шматочки сушили і берегли до
весілля, замішуючи потім сухарі в тісто для весільного короваю. Вважали, що
вони принесуть їм у нову сім’ю благополуччя і любов. Потім під берізкою
організовували пікнік – святкову трапезу. Увечері народ розважали ряджені.
Другий день свята називається Клечальним понеділком. Після служби священики
йшли на поля читати молитви з проханням до Бога благословення на майбутній
урожай.
На третій, Богодухів день, хлопці вибирали собі наречених. Дівчата “водили
тополю”, в ролі якої була незаміжня дівчина – перша красуня на селі. Її наряджали
вінками, стрічками, гілками та водили по дворах. Зустріти Тополю вважалося до
великої удачі. У цей день в колодязях освячували воду.
Роса, що випала в Трійцю, вважається дуже корисною для здоров’я і краси.
Дівчатам радять нею вмиватися, щоб зберегти молодість і красу.
Якщо в цей день іде дощ – буде гарний врожай, тепле та грибне літо.
Заборони на Трійцю
У Трійцю не можна працювати на землі, зате можна збирати лікарські трави.
У народі кажуть, що саме на Трійцю русалки виходять з річок на поля, ночами
вони заводять свої ігри і живуть у лісах до Петрова дня (12 липня). Подорожніх
русалки можуть залоскотати до смерті, тому купання в річках під час зелених
святок вважається небезпечним.

 

28. 06 - День Конституції України

 

28 червня 1996 Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України -
першу Конституцію незалежної української держави.
Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на
28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також
підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи в України, про
державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її
суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини
і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету
України на світовій арені.
Дана конституція діє і сьогодні.
Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом
- Днем Конституції України.
Предшественники Конституции
Основной закон Украины в нынешнем его виде был принят лишь через 5 лет
после провозглашения независимости Украины 24 августа 1991 года.
Первый проект Конституции, который рабочая группа во главе с первым
председателем Конституционного суда Украины Леонидом Юзьковым
разработала еще в начале 1992 года, не был реализован из-за перманентных
противостояния между тогдашним президентом Леонидом Кравчуком и Верховной
Радой Украины.

 Спустя почти год после избрания Леонида Кучмы президентом Украины 

8 июня 1995 на фоне обострения конституционного кризиса был принят так
называемый Конституционный договор, который был своеобразной временной
Конституцией и действовал 1 год и 20 дней до принятия полноценного Основного
Закона страны.
За 6 лет с 1990 по 1996 было предложено 15 проектов Конституции Украины.
4 апреля 1996 года 10 депутатских фракций (без социалистов и коммунистов)
создали межфракционную депутатскую группу по разработке Конституции под
руководством тогдашнего заместителя председателя Народного Руха Украины
Александра Лавриновича.
5 мая 1996 года на ее основе была создана Временная специальная комиссия по
доработке проекта Конституции Украины, в которой по требованию коммунистов
и социалистов, Лавриновича заменили народным депутатом Украины Михаилом
Сиротой. Именно его называют отцом Конституции независимой Украины.
За 21 год в Конституцию Украины было внесено 6 изменений. Последний раз они
были внесены 2 июня 2016 года в части правосудия.
Еще 7 законопроектов об изменениях в Конституцию были предварительно
одобрены, но не приняты в целом как законы или ветированы президентом, один
законопроект не рассматривался на следующей сессии после предварительного
одобрения.

 


08. 07. - День Сім’ї

 

Одним із найбільш приємних для всієї родини свят варто назвати День Сім’ї. І не
важливо в якому статусі перебуває людина, і скільки їй років, адже цей день —
прекрасна нагода згадати тих, хто тебе народив, тих кого ти полюбив, привів на
світ чи назвав своєю родиною.
КОЛИ ЦЕЙ ДЕНЬ?
Шукаючи в мережі коли буде день Сім’ї в Україні 2017, користувач наштовхнеться
на дві дати. Перша — 15 травня, друга — 8 липня. Багато людей заплутується і не
може з’ясувати якого числа день Сім’ї в Україні 2017.
15 травня — це міжнародне свято. Святкувати його придумала Асамблея ООН ще
в 1989 році. Головні цілі такого введення — сприяння в зміцненні інституту сім’ї
як базової одиниці усього суспільства, протистояння сімейному насиллю,
заохочення до усиновлення.
8 липня — це суто українське, і ще дуже молоде свято. Указ про нього було
підписано лише в грудні 2012 року. Офіційна назва свята — Український День
родини.
В обидвох випадках святкування відбувається щорічно, дата є однаковою і не
змінюється у відповідності до державних вихідних чи релігійних свят.
ЯК СВЯТКУВАТИ?
Оскільки свято ще дуже молоде, тривалої традиції його відзначання ще немає.
Однак, чимало родин придумують свої варіанти як його провести. Залежно від
бажання членів сім’ї його можна відсвяткувати в домашній обстановці, за
улюбленими фільмами та фірмовими маминими стравами.
Чудовим альтернативним варіантом може стати спільна прогулянка, поїздка в
дитячий центр, цікава гра, весела фотосесія.
Незмінні традиції святкування дня Сім’ї 2017 в Україні це: неодмінно відпочинок
в колі усіх членів родини. Не зважаючи на втому, бізнесові справи чи якусь недугу,
усі обов’язково повинні зібратись в одну місці. Сумно, якщо когось із членів
родини не буде. Також важливо в цей день разом ситно пообідати та повечеряти.
Члени родини повинні цікавитись життям одне одного, багато посміхатись, в
жодному разі не критикувати. День Родини — це безумовно світле та емоційно
насичене свято. Проте зовсім не потрібно мати багато багато грошей, щоб
потішити близьких. Навіть невелика порція морозива та спільне складання пазлів
може перетворитись на найкращу традицію святкування.
Корисно в День Родини вибачитись перед найдорожчими людьми за свою
неідеальну поведінку. Гарною родинною традицією може стати висловлення слів
вдячності. Так мало слова “дякую” в буденному житті, що кілька фраз в
письмовому чи усному варіанті здатні кардинально змінити взаємини, зробити їх
теплішими, а людей ще ріднішими.
ПАТРІОТИЧНІСТЬ СВЯТА
Хоча День Родини часто сприймається як сугубо окреме свято сім’ї, проте варто
вникнути в його суть більш глибоко. В духовному плані сім’єю можуть стати не
лише кровно споріднені люди, але й ті, хто разом працює, однаково мислить,
займається спільною справою, відвідує спільні храми, проживає на одній території,
допомагає у вирішенні якогось завдання. Родиною можна назвати і усіх українців
чи усіх жителів країни.
День Родини — ще одна нагода згадати своїх пращурів, історію, відомих
особистостей, котрі прославили країну, а також тих братів та сестер, котрі
поклали життя своє заради порятунку співвітчизників. Безперечно, їх також
можна назвати своїми рідними, адже вони пожертвували найціннішим, щоб в
безпеці перебували інші.
Проведення спільних концертів, благодійних акцій, мирних парадів, відвідування
тих українців, котрі перебувають в тяжких обставинах, спільне виспівування
українських пісень — усе це може стати частиною традиції святкування Дня
Родини.
Це була б дуже корисна і для українського народу, і дня усієї держави практика.
Незалежно від віросповідання, місця проживання, мови спілкування, об’єднавшись
в єдиний організм, усі українці здатні б були вирішити найрізноманітніші насущні
проблеми: збудувати храм, допомогти в зборі коштів для лікування онкохворого
чи самостійно здати кров для порятунку брата по духу та національності.
ДЕНЬ СІМ’Ї — ІДЕАЛЬНИЙ ЧАС ДЛЯ ТУРБОТИ ПРО ІНШИХ
В таких добрий та по літньому лагідний день кожен українець має нагоду
проявити свою людську доброту. Не можна забувати про тих, хто в цей момент
залишився без підтримки рідних. Візит у дитячий будинок в цей день стане
благородною справою.
Як відомо, чужих дітей не буває, а тому хоча б невеличкий пакунок цукерок та
кілька лагідних слів малюкові-сироті вселять в нього віру в людську доброту та
повагу. Обов’язково потрібно відвідати тих, хто в цей день перебуває в будинку
літніх людей. Стареньким так хочеться почути всього кілька лагідних слів.
Не повинен в День Родини без належної уваги та тепла залишатись ніхто.
Не залежно яка дата проведення дня Сім’ї в Україні у 2017 році — 15 травня чи
8 липня — буде обраною родиною для спільного проведення часу, головне, щоб
святкування відбувалось щорічно, максимально весело, в повному родинному
складі, і з обраними самостійно традиціями.

 

6 - 7 липня - Свято Івана Купала

Івана Купала — традиційне свято, яке відзначається в Україні в ніч на 7 липня,
тобто в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем
літнього сонцевороту (сонцестояння — 20-22 червня), що згодом збігся з Різдвом
Івана Хрестителя та християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі.
Іоанн — син священика Захара та Єлизавети — родички Діви Марії, народився
за півроку до народження Христа. Про його появу на світ також благовістив
ангел. Сповнене аскетизму і служіння Богу, життя Іоанна викликало велику
повагу до нього жителів Іудеї, серед яких він проповідував. Тих, що покаялись
у гріхах, Іоанн хрестив водою, готуючи люд до духовного хрещення месією.
Разом із усіма на берег річки Йордан прийшов і Христос, якого Іоанн охрестив
у воді. Продовжуючи своє служіння Богу, Іоанн безстрашно викривав гріхи й
облуду не тільки серед простолюду, але й серед царствуючих осіб, за що Цар Ірод
укинув його до темниці. На день народження Ірода Соломія — дочка Іродіади
попросила в подарунок за свій танець відрубану голову Іоанна. І отримала її на
блюді... Так мученицькі скінчилося життя пророка.
У народній українській традиції день народження Іоанна (Івана Купала,
Івана-травника, Копальний Іван) — це поетичне язичницьке свято торжества
сонячного світла й тепла. У старовинних письмових джерелах Купало
характеризується як язичницький бог земних плодів, якому Приносили в жертву
хліб — головний плід землі.
Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними
обрядами та піснями.
З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними співами,
розкладають вогнища на горі або десь у лісі поблизу ріки, танцюють навколо того
вогнища й стрибають через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за
різними прикметами примічають, чи здійсняться їх сердечні бажання. Ранком до
сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу. В Карпатах дівчата
оперезаються перевеслом з пахучих трав, із тих самих трав плетуть вінки й кладуть
собі на голову.
Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях
України готуються по-різному. Так, на Поділлі й Волині дівчата роблять «Купало»
з гілок верби; для цього вони беруть гілку, квітчають її квітами й вінками, а потім
ходять навколо такого «Купала» і співають пісень. Чоловіки і жінки теж сходяться
на це видовище, але в співах вони участь не беруть.
Хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата.
За якийсь час, коли вже дівчата «Купалом» натішаться, хлопці нападають на
«Купала», обривають з нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду.
Розкладають вогнище і, коли воно розгориться, стрибають через вогонь усі
присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки. Молодиці приносять із собою
вареники чи інший почастунок, а чоловіки й парубки — горілку; тут же, біля
вогнища, частуються, а потім починають танцювати.
На Полтавщині ввечері, напередодні Івана Купала, збираються дівчата на умовне
місце з вінками на голові. Вінки плетуть із кануперу, любистку, зірок, божого
дерева, сокирок, барвінку, василька, м'яти, рути, резеди та інших пахучих трав.
Шапки й брилі хлопців теж уквітчані цими самими квітами, але квітчають не
вони самі, а ті дівчата, з котрими вони любляться.

Зібравшись, дівчата беруться за руки і ходять навколо «Марени» — гілки
чорноклену або вишні, співаючи. Переспівавши пісню, дівчата зупиняються.
Одна з них бере солом'яне опудало, одягнене в жіночу сорочку, і ставить під
дерева або поруч із гілкою — «Мареною»; інші дівчата вбирають голову того
опудала стрічками, а на шию чіпляють намисто — це «Купало». Буває й так,
що ставлять опудало з дерев'яними руками, на які чіпляють плетені вінки.
Такого «Купала» обкладають купою соломи з кропивою і запалюють.
Коли вогонь розгориться, хлопці й дівчата беруться за руки й перестрибують
через вогонь, а інші в цей час співають.

На Київщині перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як
стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на
дівчину одягає свій вінок. Отак обмінявшись, вони беруться за руки й стрибають.
Перестрибнувши, пара проходить навколо «Купала» й стає позаду інших учасників
гри, обмінявшись вінками назад. Якщо при перестрибуванні пара не розходиться,
то це знак, що вона вступить до шлюбу. Після перестрибувань дівчата несуть
«Морену» до водоймища, де її топлять. Після цього дівчата й самі купаються
і при цьому співають. Очистившись вогнем
і водою, вони починають ворожити: беруть свої вінки, прикріплюють до них
запалені свічки і пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад
водоймищем і співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече, соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила з барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, за миленьким, за миленьким...

Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре і свічка гарно горить, то
дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці, то ще дівуватиме, а як потоне –
заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливав далеко й приставав до якогось
берега, то дівчина заміж піде далеко від своєї домівки. Ці вінки наділяються
цілющою чародійною силою, тому дівчата на другий день закидають їх через
голову на дах хати або зберігають на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений
вінок, вилікує від усяких хвороб.
За народним віруванням, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу
здатність, коли будуть зібрані в ніч напередодні Івана Купала або вранці з
живильною «іванівською» росою. Тому й умиваються українські дівчата тією
росою на красу.
Згідно з побутуючим в Україні повір’ям, у ніч на Івана Купала дерева переходять
із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Той, хто володіє цвітом
папороті, може бачити це і розуміти їх мову та мову всякого створіння, а також
бачити, де заховані скарби. Для того, щоб стати всезнаючим і всевидючим,
потрібно перемогти нечисту силу і здобути квітку папороті, яка цвіте дуже
коротку мить і лише в купальську ніч. Помітивши заздалегідь у лісі кущ
папороті, ввечері напередодні свята потрібно підійти до нього й розстелити
скатертину, на якій святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем
накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і
починати молитву. Як тільки стемніє, то чорт різними засобами намагається
людину налякати: стріляє, кидає каміння та гілки, кричить несамовитим голосом
та ін. Але боятися цього не варто, якщо бути в окресленому ножем навколо
папороті колі. О 12-й годині ночі, згідно з повір’ям, папороть розцвітає і, блискуча,
мов жарина, квітка, зразу ж падає на розстелену скатертину. Цвіт потрібно швидко
взяти й заховати за пазуху. Коли власник квітки повертатиметься зі своєю
здобиччю додому, йому ні в якому разі не рекомендується оглядатися назад.
Чорт зі своїми численними помічниками буде продовжувати боротьбу за
папоротевий цвіт аж до порога оселі сміливця: звертатиметься до нього голосами
рідних, із плачем благати про допомогу, аби той хоч на мить повернувся назад.
Якщо ж людина не витримає й зробить це, вона зразу ж упаде мертвою.
Ми всі знаємо, що папороть є реліктовою трав’янистою рослиною, що ніколи не
цвіте, бо розмножується вегетативно, тобто спорами. Але з давніх часів людина
помітила, що кожна рослина має свою квітку, своє насіння, яким продовжує
існування, тобто має плід для розмноження, що підкреслює жіночу сутність.
У папороті квітки нема, тому ця рослина символізувала чоловічу сутність.
Не даремно ж папороть належала до тотемних рослин Перуна — бога воїнів-
чоловіків. Оскільки символом Перуна був палаючий вогонь, «вогненна квітка»,
або, як ще казали, «Перуновий цвіт», а в ритуальних дійствах папороть завжди
використовувалася разом з вогнем, то можна припустити, що «вогненна квітка»
стала «квіткою» папороті. Цей міфічний цвіт був емблемою Сонця та блискавки,
що квітне і гасне так ясно і так швидко, як іскра, і що має велику силу і робить
дива в природі.

 

23. 08 - День Державного Прапора України

…Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
Прапор України, рідний, заповітний!
О. Олесь

День Державного Прапора України — державне свято України. Відзначається
щорічно 23 серпня.
Державний прапор є національним символом нашої держави. Під ним українці
йшли до проголошення самостійності, тому для України як держави, природнім
є вияв пошани до своєї національної символіки, а саме до прапора.
З давніх-давен стяг був святинею, без нього військо не рушало в похід, не вступало
в бій. Як відомо, за часів Київської Русі існували лише князівські стяги.
Найбільш уживаними кольорами були червоний, білий та блакитний, рідше
жовтий. Використання жовтого та блакитного кольорів на прапорах України-Русі
простежується від часів прийняття християнства. Першу спробу створити жовто
- блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер,
здійснила Головна Руська Рада, яка почала боротьбу за відродження української
нації.
22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор
Республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української
Народної Республіки.

Звернімося до кольорів прапора. З багатьох тлумачень щодо жовто-синього
поєднання кольорів найбільш вірогідним видається таке: синя та жовта барви в
багатьох цивілізаціях символізують велич. У геральдиці блакитна барва означає
чесність, вірність, бездоганність, а також пов’язана з небом, повітрям. Золото
уособлює могутність, силу, багатство, шляхетність, справедливість, символізує
сонце. Вибір українцями жовто-блакитних кольорів був вмотивований ще й тим,
що символами країни є чисте небо (синій колір) та пшенична нива (жовтий колір).

24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України, і
над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. До цього День
національного прапора святкували лише в Києві на муніципальному рівні.
Починаючи з 2004 року, 23 серпня відзначається як День Державного Прапора
України згідно з Указом Президента України Л.Кучми «Про День Державного
Прапора України» від 23 серпня 2004 року № 987/2004.

У 2009 році екс-президент Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, заснувавши
щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні. На честь
свята відбувається здійснення комплексу урочистих заходів, зокрема проведення
щороку 23 серпня о 9 годині офіційної церемонії підняття Державного Прапора
України в містах Києві та Севастополі, обласних та районних центрах, інших
населених пунктах України, за участю діячів науки та культури, представників
міжнародних, громадських, релігійних організацій, політичних партій. Звичайні
громадяни України та діаспора, підприємства, державні установи та організації
вивішують на своїх будівлях Державний Прапор України.

Святкування Дня Державного Прапора в Україні спрямовано на вшанування
багатовікової історії українського державотворення, державної символіки
незалежної України, виховання поваги громадян до державних символів країни.


24. 08 - День Незалежності

День Незалежності України — державне свято України, яке відзначається щороку
24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта незалежності
України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному
вигляді.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ
виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення
незалежності України. У цьому документі говорилося: „Виходячи Із смертельної
небезпеки, яка нависла було над Україною у зв'язку з державним переворотом
СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення
в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН
та іншими міжнародно - правовими документами, здійснюючи Декларацію про
державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність
України та створення самостійної української держави - України. Територія
України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають
чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з
моменту його схвалення".
За цей Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР
перестала існувати. На карті, світу постала нова самостійна держава - Україна,
яку потім визнали всі країни світу.

Акт проголошення незалежності України

Акт проголошення незалежності України, вміщений у бюлетень для голосування
на всеукраїнському референдумі, жовтень 1991 р.
Акт проголошення незалежності України - документ, прийнятий позачерговою
сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність
України та створення самостійної держави - України. Після цього Українська
Радянська Соціалістична Республіка, перестала існувати юридично.

Верховна Рада України

Постанова Верховної Ради Української РСР про проголошення незалежності
України Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
ПОСТАНОВЛЯЄ:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її
Конституція, закони, постанови уряду та інші акти Законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум й підтвердження
акту проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради. Української РСР
Л. Кравчук
22 серпня 1991 року, м. Київ.

1. 09 - День знань

1 вересня — День знань в Україні
В Україні день 1 вересня з давніх-давен — не просто початок осені.
Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів
це справжнє свято — День знань. З цього дня починається офіційний навчальний
рік у всіх навчальних закладах країни. І хоча 1 вересня не є вихідним, традиційно
він супроводжується урочистими заходами — шкільними «лінійками», на яких
присутні всі учні та викладачі. У цей святковий день першокласники знайомляться
зі школою та своїм першим учителем. Старші за них школярі після тривалих літніх
канікул переходять у наступний клас.
Традиціями цього свята, що передаються від покоління до покоління школярами,
стали купа квітів для педагогів, пишні банти першокласників, гучний звук першого
шкільного звоника й, звісно ж, найперший урок у навчальному році — «Урок Миру».

Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені?
З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були
церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою
версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом
календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для
сім'ї можна було саме в цей час.
До речі, в Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків
збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя.
В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції
навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії —
1 жовтня, в Японії — 1 квітня, у Грузії — 20 вересня. В Австралії, на протилежному
боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем,—
у кінці літа.


30. 09 - Всеукраїнський день бібліотек

    1
Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть
доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі
людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися
ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх
вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники
запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській
Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були
церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в
1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій
бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно
вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях
при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних
зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим
з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.
Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій,
згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської
бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це
безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про
Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для
наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву
французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу
президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого,
це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.
Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня
1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне
святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається
30-го вересня. За даними проекту DilovaMova.com, ще з ХІІІ століття, в момент
створення Галицько-волинського князівства на Західній Україні вже почався
активний бібліотечний рух. При дворі філософа і книжника князя Володимира
Васильковича була створена велика книжкова рукописна майстерня. Звичайно
поява друкарства в середині XV століття справило грандіозні зміни по всьому
світу, це не могло не торкнутися бібліотечної справи. Масштабний розвиток і
поширення бібліотек почалося в XVI столітті. У Львові та Острозі з’явилися
великі книгосховища. Вони створювалися при освітніх установах. Бібліотека
Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII столітті наявність
бібліотек увійшло в моду у заможних і шляхетських родів, козацьких старшин,
будинків єпископів, при монастирях і різноманітних школах.
До другої половини ХІХ і початку ХХ століття в землях Західної України, що
входила тоді під протекцію Австро-Угорщини, стала діяти ціла мережа культурно-
освітніх осередків, під назвою «Просвіта». До 1914-го рока Просвіта налічувала
близько 78-ми філій і 2944-х читальних закладів по всьому краю, покриваючи
75% українських населених пунктів Галичини. До 1939-го рока цей показник
виріс до 85%.
За часів радянської влади бібліотечна справа була невід’ємною частиною
державної політики.
Бібліотека — це культурно-освітній та науково-інформаційний заклад, який
збирає, опрацьовує за спеціальними методиками, зберігає і вивчає різні види
друкованої, а нині також аудіовізуальної продукції, обслуговує відвідувачів,
веде довідково-бібліографічну роботу.
Сьогодні в Україні існує близько 45 тисяч бібліотек із сукупним книжковим
фондом 700 млн. примірників. Ця мережа складається з публічних, наукових,
універсальних, спеціалізованих бібліотек, також бібліотек для дітей, юнацтва,
для осіб з фізичними вадами, тощо. Головна мета їх діяльності — прагнення
вичерпно задовольнити різноманітні інтереси користувачів, підтримувати зв'язок
з громадськістю, вести просвітницьку роботу.
Впродовж багатьох століть Бібліотека була і залишається збирачем, хранителем,
дослідником творів друку — вічних пам'яток писемності, а бібліотекарі — вірними
зберігачами та популяризаторами духовної спадщини поколінь. Саме вони
бібліотекарі, завжди відчиняють читачам двері у захоплюючий книжковий світ,
допомагають зорієнтуватися у безмежному океані літератури.


1. 10 - Український День вчителя (День працівників освіти чи День освітянина)

Український День вчителя «Професійне Міжнародне свято працівників освіти
було засновано ЮНЕСКО в 1994 році. В Україні День працівників освіти згідно з
Указом Президента від 11 вересня 1994 року відзначається в першу неділю жовтня»
- інформує єдиний веб-портал органів виконавчої влади України.
Проте, багато громадян України, які отримали освіту в той час, коли країна
входила як республіка до складу СРСР, пам’ятають святкові букети айстр і
хризантем, які вручали за традицією або з щирою подякою викладачам в День
учителя. Білі фартухи і сорочки одягали в кінці першого тижня жовтня за указом
Президії Верховної Ради СРСР від 29 вересня 1965 року.
«День вчителя - свято, яке залишається з нами назавжди» - затверджує урядовий
портал. Сьогодні в незалежній Україні майже 860 тисяч педагогів, вихователів,
майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців.
Вони навчають і виховують понад мільйон дошкільнят, навчають більше п’яти
мільйонів школярів, викладають майбутню спеціальність майже трьом
мільйонам студентів країни.
В 2017 році Український День вчителя (День працівників освіти чи День
освітянина) припадає на 1 жовтня.


14. 10. - День Українського козацтва

День Українського козацтва — велике національне свято України.
Відзначається щорічно 14 жовтня в день святої Покрови Пречистої Богородиці.
Як писав ще французький дипломат Піпін Короткий у його історичній праці,
виданій 1788 року в Парижі, Покрова Пресвятої Богородиці було для козаків
великим святом, оскільки їхню церкву було присвячено Діві Марії. Коли вони
бажали обрати нових членів старшини, то збиралися саме у цей день.
День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента
України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пречистої Богородиці
14 жовтня. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва
в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес
державотворення, визначив цю дату своїм указом.
В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і
змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента
національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен
сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому
вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального
знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною
століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення
державної незалежності.
Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу
Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями
демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 рр.
Третя — вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та
генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили
виникнення козацьких громадських утворень: Козацького земляцтва (1984), що у
1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної
школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького
козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства
Київщини» (1990) та ін. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня
першої писемної згадки про українських козаків. Особливим розмахом
відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на
Січеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних
організацій українського козацтва — Карпатська Січ (Львівщина), Поліська
Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська
паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш,
Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували
демократичні процеси та створення незалежної Української держави. 14 жовтня
1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення
єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка
об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори.
З нагоди 10-річчя початку козацького руху 16 вересня 2000 р у Києві відбувся
З'їзд козаків-засновників Українського козацтва. До 1995 р. процеси відродження
козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних
структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі -
Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування
пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона
поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу
Свято-Софіївського собору (1995) тощо.
І все-таки протягом 1990–2014 рр. українські козаки зробили значний внесок у с
праву реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.
15 листопада 2001 р. було прийнято положення «Про Національну програму
відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою
Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як
громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства.
Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному
вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць
і об'єктів; проведення освітянських, культурно-просвітницьких заходів, науково-
дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму,
спортивних змагань; здійснення господарської, природоохоронної та міжнародної
діяльності.
В Україні зареєстровано близько десятка всеукраїнських громадських організацій
українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і
сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991),
«Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001),
«Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. У своїх лавах вони нараховують майже
200 тисяч осіб.
З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.-
зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії,
з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв
«Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль
національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську — всеукраїнський
чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата
пам'яті Сірка за маршрутом Київ-Запоріжжя-Босфор. У 2001 р. створено
Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового
гопака.
Козаки розробили власну тактику бою:
галас — козаки йшли до бою в довільному порядку;
табір — військо рухалося похідним строєм;
самообкопування — засіб індивідуального захисту.

14. 10 - свято Покрови Пресвятої Богородиці

ІСТОРІЯ СВЯТА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої
Покрови. „Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а
дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються
давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до
початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.
Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що
цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки
зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.
Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує
засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева
втрачають листя, всі плоди уже дозріли: „Прийшла Покрова – на дереві голо”.
Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятницю, після дев’яти днів від
осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято
вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою
вправність.
Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто,
хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства.
Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані
з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.
Які ж це особливості?
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриваєЗемлю або листям, або
снігом.
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який
починався після Першої Пречистої.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в
тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай
(достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль.
Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть
свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону
на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту.
Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі
бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і
помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, „Мати-Покрівонько,
покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати, Покровонько, накрий
мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.
А на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку,
чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.
Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки
в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння
розповсюджуються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже
важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами
арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина,
то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною
(точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна
фата ще широко представлена у весільному обряді.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову
наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке
зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали
голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон
вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у
весільних обрядодійствах.
В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з
полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: „Прийшла
Покрова – сиди, чумаче, вдома”.
Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала
вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над
вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:
Пресвята Покрiвонько,
Перед твоїм кривалом
Голови схиляємо.
Прохаємо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.
На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті „би щастя їх
судьбу від нещастя накрило...”, що свідчить про існування давнього благородного
звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.
Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання
Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув
низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу –
сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою.
Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не
випав, то його не буде і в листопаді.
Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров,
якого просили: „Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря –
добром”.
Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то
легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Місто було
оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити)
на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа
Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі
у Влахерській церкві.
Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята
Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором
православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі
надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.
Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на
згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за
церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене,
практично, незначній події.
Візантійський патріарх проголосив (канонізував) „Свято Похвали Богородиці”,
яка „допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження -
вже саме скитів). У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з
акафистом хвалять „Покрову” за таке „покровительство”.
Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне,
неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята.
Одночасно бачимо досить вузьку „спеціалізацію” християнського свята –
порятунок від ворога.
Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було
найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори
нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту
Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в
козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку
співається:
А срібло-золото на три частини паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали –
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.
Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після
зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію,
взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро
й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло
ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір
свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.
Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на
землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької
окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї,
віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не
тільки народне і релігійне, а й національне.


14. 10 - День захисника України

День захисника України — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день
святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва.
З 2015 року є державним святом і неробочим днем.
2014 року в українському суспільстві внаслідок реакції на збройну агресію Росії
підсилилися тенденції декомунізації — відмови від радянських символів і свят.
Президент України Петро Порошенко встановив щорічно 14 жовтня відзначати —
День захисника України. Та скасував святкування День захисника Вітчизни
23 лютого знаного в радянських часів, як «День Радянської армії і Військово -
морського флоту».
Президент України Петро Порошенко у своєму виступі під час військового параду
в Києві 24 серпня 2014 року відзначив:
«В багатому на подвиги літописі українського воїнства безліч битв і дат, гідних
стати Днем захисника Вітчизни. Я наголошую, Україна більше ніколи не
відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни.
Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!» — Петро
Порошенко, Президент України, 24 серпня 2014.
Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович
мотивував вибір дати 14 жовтня для Дня захисника України історичною традицією
вшанування українського війська на Покрову.
Також 14 жовтня традиційно відзначається як день створення Української
повстанської армії — військово-політичної формації українського визвольного
руху.
Державне свято
Свято встановлене 14 жовтня 2014 р. указом Президента України Петра
Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й
територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського
народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на
підтримку ініціативи громадськості. Цим же указом скасовано указ Президента
України Леоніда Кучми 1999 р., яким встановлювалося свято — День захисника
Вітчизни, що відзначалося щорічно 23 лютого.
Неробочий день
Пам'ятна монета «День захисника України» (2015).
Пізніше Президент Порошенко виступив з ініціативою зробити з 2015 р. День
захисника України державним святом і неробочим днем із внесенням відповідних
поправок до Кодексу законів про працю.
5 березня 2015 Верховна Рада України ухвалила за основу та в цілому
президентський законопроект, яким пропонується зробити вихідним днем День
захисника України 14 жовтня.
12 жовтня 2015 р. Національний банк України вводить до обігу 50 тисяч штук
5-гривневих монет «День захисника України»[11].
Сила нескорених
Саме під таким гаслом — «Сила нескорених» — українці вперше відзначали
свято Дня захисника України 14 жовтня.
10 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко під час виступу на
Всеукраїнському форумі учасників антитерористичної операції зазначив, що саме
силу нескорених продемонстрували українські воїни, які відстоюють незалежність
та суверенітет України у війні з російським агресором.
Президент наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День
захисника України, який визначено вихідним днем, має стати всенародним святом,
таким же значимим як Різдво, Великдень чи День незалежності.
«14 жовтня, Покрова Пресвятої Богородиці, ще з козацьких часів був святковим
днем захисників Вітчизни. Тому, минулого року, свідомо викреслюючи з
українського календаря чуже, штучно до нас привнесене свято російської
армії-окупанта, я цілком природно зупинив свій вибір на 14 жовтня», —
зазначив Петро Порошенко.


09. 11 - День української писемності та мови

День української писемності та мови відзначають 9 листопада. Це свято було
встановлено указом президента України в 1997 році і відзначається щороку на
честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов’янської
писемності Кирила та Мефодія.
Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається
писемна українська мова.
Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками
плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі
більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть
переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає
необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і
високорозвиненою стає нація і держава.
“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива
схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє
давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”
Панас Мирний

17.11 - Міжнародний день студентів

День студента — свято всіх студентів, яке в Україні відзначають як і в більшості
країн світу — 17 листопада, також відоме як міжнародний День студентів.
Свято асоціюється з молодістю, романтикою і веселощами.
Студенти - це один із самих прогресивних верств суспільства в усі часи. Їх
сміливість і відвага до постійного втілення новаторських ідей, тяга до справжніх
ідеалів свободи не раз ставала взірцем до загального наслідування, надихаючи
інших і виступаючи прикладом для майбутніх поколінь.
Міжнародний день солідарності студентів, який відзначається у всьому світі
щорічно 17-го листопада, яскраве тому підтвердження. Цей день приурочений
події, яка сталася в колись окупованої нацистами Чехословаччини. 28-го жовтня
1939-го року студенти та викладачі празьких університетів виступили на мирну
демонстрацію на знак річниці утворення свого історичного держави. Фашисти,
побачивши непокору з боку народу захопленої ними території, цинічно розігнали
цю мирну демонстрацію, застосовуючи властиву їм жорстокість, внаслідок чого
був убитий Ян Оплетал, один із студентів медичного факультету. Його похорони
переросли у відкриту і масову акцію протесту.
Почалися арешти. З ранку, 17-го листопада 1939-го року, прагнучи придушити
виниклий настрій народних мас, карателі оточили празькі студентські гуртожитки
і заарештували понад 1200-т студентів, а також ряд представників викладацького
складу, з яких дев’ятеро активістів та студентів цього руху демонстративно
стратили в катівнях в’язниці празького району Рузіне без суду. Решта були
відправлені в концтабір Заксенхаузен. Побоюючись подальшого опору, за
особистим наказом Гітлера всі вищі навчальні заклади Чехії були закриті до
кінця війни.
Українська спільнота, видчуваючи глибоку солідарність до принципів демократії,
з ініціативи студентської молоді, приєдналося до цієї міжнародної ініціативи і
закріпило в своєму законодавстві День студента, що відзначається 17-го листопада
додатковим Указом Президента України від 16 червня 1999 року № 659/99.


06. 12 - День Збройних Сил України

День Збройних Сил України — святковий день на честь ЗСУ. Встановлений
постановою ВРУ 1993 року[1], не є неробочим днем. Відзначається щорічно
6 грудня — в день ухвалення 1991 року закону України «Про Збройні Сили
України».
Відзначається урочистою церемонією покладання квітів до могили Невідомого
солдата, божественною літургією. У війську проходять урочисті збори, церемонія
вручення державних нагород та святковий концерт. Ввечері програма свята
завершується святковим феєрверком у містах-героях та містах розташування
керівних центрів українського війська.
За традицією, кожен рік президент України вітає всіх службовців української армії,
відзначаючи значну роль цих людей у підтримці Україною свого незалежного
статусу.
Щороку, починаючи з 2009 року до Дня Збройних сил України присуджуються дві
премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у
творах літератури та мистецтва в розмірі 10 тис. гривень.


19.12 - День Святого Миколая

Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під
іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас,
Пер Ноель, Сінтер Клаас.
Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього
листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за
вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день
перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде
подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під
подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним
попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.
А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під
подушку подарунки.
В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая
опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.
Народні традиції на Миколая
Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у
скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та
лучників.
В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом,
а найбільше на воді. Всі рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая.
Вихоячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого
чудотворця.
Народні прикмети:
Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до
другого Миколи не буває тепла ніколи.
Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.
Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
Морозяний день - на уроду хліба й городини.
З цього дня підходять другі морози - Миколині: "На Студеного Миколу снігу
навалить гору".
Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7 січня).
"Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого"
Традиція дарувати подарунки
Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів.
Найбільш імовірно, що традиція дарувати подарунки пішла від відомого випадку,
коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим.
За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося
знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ,
дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді.
Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь
вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з
дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм
закидав це золото.
Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята
батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно,
вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі:
горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне
приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі
черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти
вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям
клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка
записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто
вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони
клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій
рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні
Розп'яття.
В деяких країнах Миколай має також інших супутників.
У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом розганяє святий
Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії вірять, що святого
супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і
погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків.
В Голландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з
Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні у
супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні
католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував
подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване
дійство.
З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи,
просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Святий Миколай з помічником і чорти навколо них. Театралізоване дійство в
Баварії, Німеччина (2007)
З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди,
Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі.
Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку
зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під
Річчю Посполитою.
В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в
протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом,
відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове.
З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая
відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва. Згодом, образ святого
Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний
та комерціалізований образ Санта Клауса.
В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала
Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку
Реформацію не було й мови.
З приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий
Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою
ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки
на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася, адже ці землі
належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише
одна зміна поколінь, чого недостатньо для переривання традиції.
В сучасній Україні.
В незалежній Україні образ святого Миколая і традиції дарувати подарунки
відроджуються. Також дедалі більше шанується традиція прояву турботи про
нужденних: як у вигляді доброчинних заходів у церковних громадах, так і в
світських благодійних проектах.
У школах напередодні свята проводяться уроки, на яких дітей вчать писати
листа святому Миколаю.
6 червня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ № 481/2006
«Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних
художніх промислів в Україні», що передбачає, зокрема, опрацювання питання
створення комплексу «Садиба Святого Миколая» в Івано-Франківській області з
Будинком творчості народних майстрів Національної спілки майстрів народного
мистецтва України.

 

"У кожного своя доля і свій шлях широкий..." Ці слова великого Тараса Шевченка стосуються людини. Та й книги, як і люди, мають свою долю, свою історію, вони народжуються, але не вмирають.

                 КНИГИ-ЮВІЛЯРИ 2017 РОКУ

                        Українські твори

  • 230 років - Г.Сковорода "Вдячний Еродій" (1787), "Убогий жайворонок" (1787)
  • 200 років - П.Гулак-Артемовський "Справжня Добрість" (Писулька до Грицька Пронози) (1817)
  • 190 років - П.Гулак-Артемовський "Батько та син" (1827)
  • 185 років - Г.Квітка-Основ'яненко "Маруся" (1832)
  • 180 років - Г.Квітка-Основ'яненко "Конотопська відьма" (1837)
  • 180 років від виходу альманаху "Русалка Дністровая" (1837, Будапешт) - першої книги українською мовою в Галичині, виданої "Руською трійцею". В альманасі вміщено українські, сербські народні й обрядові пісні, гагілки, твори українських письменників
  • 175 років - Т.Шевченко "Гайдамаки" (1842)
  • 170 років - Л.Глібов, збірка "Стихотворения" (1847)
  • 160 років - С.Руданський "Співомовки" (1857)
  • 160 років - П.Куліш "Чорна рада" (1857)
  • 155 років - Марко Вовчок "Народні оповідання", 2-й том (1862)
  • 130 років - О.Пчілка "Товаришки" (1887)
  • 130 років - М.Старицький "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" (1887), "Богдан Хмельницький" (1887)
  • 130 років - Леся Українка "Русалка" (1887)
  • 125 років - М.Старицький "У темряві" (1892)
  • 125 років - Дніпрова Чайка "Дівчина - чайка" (1892)
  • 125 років - Леся Українка "Досвітні огні" (1892)
  • 120 років - Олена Пчілка "Рятуйте" (1897)
  • 120 років - П.Грабовський "Доля" (1897)
  • 120 років - Б.Грінченко "Дзвоник" (1897)
  • 120 років - І.Карпенко-Карий "Мазепа" (1897)
  • 15 років - В.Винниченко "Краса і сила" (1902)
  • 115 років - Марко Вовчок, в журналі "Киевская старина" вперше надрукована казка "Чортова пригода" (1902)
  • 115 років - Дніпрова Чайка "Плавні горять" (1902)
  • 115 років - І.Карпенко-Карий "Гандзя" (1902)
  • 115 років - Леся Українка "Відгуки" (1902)
  • 115 років - І.Франко "У кузні" (1902)
  • 110 років - Олена Пчілка "Збентежена вечеря" (1907)
  • 110 років від виходу першого видання "Кобзаря" (1907, Росія) Т.Шевченка за редакцією В.Доманицького 
  • 105 років - Леся Українка "Камінний господар" (1912)
  • 90 років - М.Хвильовий "Вальдшнепи" (1927)
  • 90 років від дня заснування літературно-мистецького і громадсько-політичного журналу "Дніпро" (1927), до 1937 р. "Молодняк", до 1944 р  "Молодий більшовик"
  • 90 років від дня заснування "Літературної газети" (1927), нині "Літературна Україна"
  • 85 років - М.Бажан "Смерть Гамлета" (1932)
  • 80 років - Н.Забіла "Веснянка" (1937)
  • 80 років - О.Іваненко "Джмелик" (1937)
  • 80 років - М.Пригара "Весна" (1937)
  • 80 років - М.Трублаїні "Шхуна Колумб" (1937)
  • 80 років від дня видання "Літопис друку. Газетні статті" (1937), нині - "Літопис газетних статей"
  • 65 років - О.Гончар "Таврія" (1952)
  • 60 років - І.Багмут "Шматок пирога" (1957)
  • 60 років - І.Багряний "Буйний вітер" (1957)
  • 60 років - М.Бажан "Батьки й сини" (1957)
  • 60 років - П.Воронько " Казка про Чугайстра" (1957)
  • 60 років - П.Глазовий "Пушок і Дружок" (1957)
  • 60 років - О.Гончар "Перекоп" (1957)
  • 60 років - П.Загребельний "Дума про невмирущого" (1957)
  • 60 років - Л.Костенко "Проміння землі" (1957)
  • 60 років - Л.Письменна "Золотогривий" (1957)
  • 60 років - М.Стельмах "Як журавель збирав щавель" (1957)
  • 60 років - Б.Чалий "Продавцізаморських сувенірів" (1957)
  • 60 років - А.Шиян "Лелеки" (1957) 
  • 55 років - І.Драч "Соняшник" (1962)
  • 55 років - А.Малишко "В синім полі" (1962)
  • 55 років - І.Микитенко "Дитинство Гавриїла Кириченка" (1962)
  • 55 років -  В.Симоненко "Тиша і грім" (1962)
  • 55 років - М.Стельмах "Маленька Оленка" (1962)
  • 50 років - Н.Бічуя "Канікули у Світлогорську" (1967)
  • 50 років - Ю.Герасименко "Наталка і Великий Вітер" (1967)
  • 50 років - П.Глазовий "Щоб вам було весело" (1967)
  • 50 років - Є.Гуцало "З горіха зерня" (1967)
  • 50 років - Л.Компанієць "Біжімо стрічати весну" (1967)
  • 50 років - В.Ладижець "Ой чесало дівча косу" (1967)
  • 50 років - Л.Письменна "Жар-пташенята" (1967)
  • 50 років - М.Познанська "Щоб ти був щасливий" (1967)
  • 50 років - М.Сингаївський "Метелик у портфелі" (1967)
  • 50 років - Б.Чайковський "Капітан Морський Вузол" (1967)
  • 45 років - О.Гончар "Бригантина" (1972)
  • 45 років - М.Стельмах "Літо-літечко" (1972)
  • 45 років - М.Трублаїні "Крила рожевої чайки" (1972)
  • 40 років - А.Качан "Ворота міста" (1977)
  • 40 років - А.Костецький "Все про мене" 
  • 35 років - П.Загребельний "Я, Богдан" (1982)
  • 35 років - В.Малик "Князь Кий" (1982)
  • 35 років - В.Нестайко "Загадка старого клоуна" (1982)
  • 35 років - Д.Павличко "Смерічка" (1982)
  • 35 років - В.Скомаровський "Сонячні зернята" (1982)
  • 35 років - В.Сосюра "Для тебе зорі сяють" (1982)
  • 35 років - П.Тичина "Лісові дзвіночки" (1982)
  • 30 років - Л.Костенко "Сад нетанучих скульптур" (1987)

                   Зарубіжні твори

  • 535 років - Евклід "Начала"
  • 180 років - М.Лермонтов "Бородіно" і "Смерть поета"
  • 180 років - О.Пушкін "Анчар", "Дубровський"
  • 170 років - І.Тургенєв "Записки мисливця" 
  • 170 років - І.Гончаров "Звичайна історія"
  • 170 років - М.Гоголь "Мертві душі"
  • 165 років - М.Тургенєв "Муму"
  • 165 років - Л.Толстой "Дитинство"
  • 165 років - Р.Бічер-Стоу "Хатина дядька Тома"
  • 155 років - І.Тургенєв "Батьки і діти" 
  • 155 років - Р.Флобер "Саламбо"
  • 155 років - В.Гюго "Знедолені"
  • 150 років - Ш.де Костер "Легенда про Уленшпігеля" 
  • 150 років - Ф.Достоєвський "Злочин і кара"
  • 150 років - Ж.Верн "Діти капітана Гранта"
  • 150 років - Г.Уеллс "Людина-невидимка"
  • 150 років - Б.Стокер "Дракула"
  • 150 років - Д.Мамин-Сибіряк "Оленчині казки"
  • 145 років - Ж.Верн "Навколо світу за 80 днів"
  • 145 років - Л.Толстой "Азбука", "Кавказький бранець"
  • 135 років - М.Твен "Принц і жебрак"
  • 130 років - А.Чехов "Каштанка"
  • 125 років - Н.Гарін-Михайловський "Дитинство Теми" 
  • 120 років - Е.Войнич "Овод"
  • 115 років - А.Конан Дойл "Собака Баскервілів" 
  • 115 років - Б.Поттер "Пітер кролик" 
  • 110 років - О.Блок "Балаганчик" 
  • 105 років - М.Горький "Воробьишко"
  • 105 років - Т.Драйзер "Фінансист"
  • 105 років - А.Ахматова, збірник віршів "Вечір"
  • 105 років - А.Конан Дойл "Загублений світ"
  • 65 років - Е.Хемінгуей "Старий і море"
  • 60 років - І.Єфремов "Туманність Андромеди»
  • 85 років - М.Шолохов "Піднята цілина"
  • 80 років - Дж.Толкін "Хоббіт, або Туди і назад" 
  • 75 років - А.Сент-Екзюпері "Маленький принц"